Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


Особливості національної медицини
(Продовження "Концтабору ім. Мечникова")

Міністерство охорони здоров'я



Передмова

Мої відвідини консультативної поліклініки обласної лікарні ім. Мечникова в рамках планового щорічного обстеження як хворого на діабет І типу в лютому поточного року призвели до появи двулогії "Гестапо ім. Мечникова" (на інших сайтах - "Концтабір ім. Мечникова").

Матеріал розмістив на власному сайті та ще декількох Інтернет-ресурсах, надіслав електронною поштою до лікарні, головного управління охорони здоров'я в Дніпропетровській області та Мінздраву України.

Вочевидь, прочитане справило враження на медиків. Причому настільки, що захотіли продовження. Відкрито звернутися з таким проханням до автора не наважилися, а тому підшукали інший, не менш надійний для цього спосіб. Відповідний сигнал був надісланий з обласної Медико-соціальної експертної комісії.

Лист з обласної МСЕК

Новітні глави цієї медичної саги зобов'язані своєю появою саме виклику звідти - для контрольного огляду. В результаті, оповідання збагатилося двома дуже яскравими епізодами. Що ж, отримуйте! Щиросердно вдячний за надану можливість поповнити власну збірку нотатків на медичну тематику…

Частина перша.
"Не ваше діло" в білому халаті

Попередній етап - міжрайонну МСЕК в 9 лікарні АНД-району - я благополучно пройшов 11 травня. Без найменших ускладнень. Проблеми почалися за тиждень, на рівні обласної МСЕК.

Як бачимо з записки в декілька рядочків, окрім паспорту, амбулаторної карти, довідки про групу інвалідності та трьох конвертів з марками, обласна МСЕК вимагає свіжий аналіз крові на цукор, консультацію фтизіатра, УЗД судин нижніх кінцівок та трудову книжку.

"Явка - суворо обов'язкова!", - зазначено в документі, інакше буде призупинено пенсіонування.

Щодо конвертів з марками. Слід розуміти, в такий нехитрий спосіб на пацієнта з третьою групою інвалідності перекладаються всі необхідні канцелярські витрати.

А чому він (маю на увазі як збиральний образ хворого, так і себе особисто) взагалі повинен фінансувати роботу державної установи? Не вистачає коштів? Мало на що мені не вистачає коштів! На ті ж, скажімо, тест-смужки для глюкометра. На кого і в який спосіб мені перекласти цю проблему? Де шукати допомоги? Ніде і не від кого. Виживаю як можу. Сам собі дивуюся, як це в мене досі виходить.

Так тут ще й медикам конверти купуй з марками! З якої такої радості? Я ж не спонсор, не який-небудь Циркін чи Краснов, і не влада. До того ж, це державний медичний заклад. Він має надавати безкоштовні послуги. Принаймні, про це сказано в Конституції. Чи вона для медиків давно нічого не вартий папір? Так може тоді й всі інші закони та нормативні акти скасувати: приміром, дорожні правила, кримінально-процесуальний кодекс, тощо…

Чому порушення Закону допускається з боку сильного, зокрема держустанови по відношенню до слабкого громадянина, а від останнього вимагають безумовного і неухильного виконання всіх існуючих норм, правил, приписів, наказів, директив, розпоряджень, погрожуючи при цьому чи піддаючи грізним санкціям за найменший проступок?

Захотіли три конверти з марками? Це наказ, який обов'язковий до виконання? "А полы вам, случайно, помыть не надо? Так я помою!", - обурювався герой Олега Басілашвілі (Бузикін) в "Осінньому марафоні".

Сучасні медики до того вже знахабніли, що влаштували побори ледь не в кожному кабінеті. Куди не зайди - всюди каса "добровільних" пожертвувань: 5 гривень, 10, 20… Так їм же ще й зарплати виплачують! Ти бач, які кмітливі! Вже і кроку не можна зробити без "добровільного" внеску. Давай їм на ліки, на бинти, на марлі, на пігулки, на бланки, на проїзд, на конверти.

Може так дійде до того, що і операції потрібно буде самому собі проводити й при цьому все одно платити - за користування хірургічним інструментом, який сам же придбав, а також перебування в операційній відповідно встановленому погодинному тарифу.

Правда, якщо операція серйозна, то мабуть без анестезіолога і хірурга таки не обійтися. І вони ж, зрозуміло, нічого "за просто так" не робитимуть. В них же сім'ї, діти. Не ходити ж їм, бідним, голодними. Та й без автівки хіба можна обійтися?

Чому б хірургу не приїжджати на операцію, скажімо, не в переповненому громадському транспорті, а на своєму персональному "Лексусі" чи "Ланосі"? Хіба він не заслужив? Ще як!!! А після операції - повертатися не в яку-небудь комунальну халупу, а забезпечене за всіма євро стандартами житло, гідне людини, тим більше такої благородної спеціальності.

Не гріх було б і родинний маєток мати за містом. Такий скромненький - в два чи три поверхи. З басейном, не олімпійським звісно, а так - для тренування, підтримки свого здоров'я на благо інших...

Чи мене вже понесло? Що, перебираю? Скажете, це не про життя-буття наших лікарів та чиновників від медицини? В нас таких немає?..

Гаразд. Буде їм три конверти з марками.

Наступне. При собі, як йдеться в листі з МСЕК, мати свіжий аналіз крові. В мене цих свіжих аналізів крові - мінімум по 6 разів кожного дня. Приблизно стільки на день вимірює на глюкометрі рівень глюкози в крові кожен діабетик. А з лабільним перебігом хвороби і того частіше! В чому смисл мати при собі свіжий аналіз крові, зафіксований на папері? І що значить "свіжий"? А як щодо найсвіжішого - безпосередньо на прийомі на очах у членів МСЕК?

Але, так і бути, і це зроблю. Матимуть.

Куди складнішими для виконання виявилися директиви про ультразвукове дослідження ("узі") ніг та консультацію фтизіатра.

І справді, так вийшло, що коли проходив планове обстеження, УЗД не зробив. Але хіба я від нього відмовлявся? Це що, була моя свідома ініціатива - проігнорувати важливе обстеження, в якому я сам перший і зацікавлений?

Одначе, дійсно так сталося, що дана процедура виявилася пропущеною. Невже не можна було нагадати мені про це ще тоді, на стадії обстеження? Я ж не лікар і не тримаю в голові всі медичні маніпуляції, які належить пройти.

Хоча якби відвідини лікарів в "Мечникова" не перетворювалися на сім кіл пекла, про що я написав в "Концтаборі…", то можливо і сам згадав би про "узі" ніг, тим більше, що інше УЗД - щитовидної залози та черевної порожнини - мені таки зробили. А до ніг не дійшли. Забули. І я не згадав на радощах, що зрештою пережив, як мені тоді здавалося, цьогорічні тортури плановим обстеженням.

Та потяг, як то мовиться, пішов. Тепер потрібно виправляти ситуацію. З направленням на проходження УЗД від районного ендокринолога прибув в поліклініку.

Як виявилось, перед тим, аби потрапити безпосередньо на "узі", спочатку з цим направленням належить пройти тутешнього ангіохірурга.

- Але ж я в нього був, коли проходив планове обстеження, от відповідний запис в медичній картці - йому від сили півтора-два місяці, - пояснював я в реєстратурі "Мечникова", - тільки так трапилося, що до УЗД не дійшов. А це ось направлення на процедуру від районного ендокринолога. Навіщо мені ангіохірург?

- Якщо без ангіохірурга, то за "узі" доведеться платити, - проконсультували мене в реєстратурі.

- Як платити? Так ви ж - державний заклад!

- Ну і що з того?.. Що вирішили: талон виписувати, чи як?

- …Виписуйте, - важко зітхнув я.

Отриманий номер черги - "тридцятий" - остаточно затьмарив все навколо. "Ого, як довго сидітиму…", - подумав я, пішовши коридором до кабінету. Підходжу до нього - народу тьма. Дізнаюся, що всі, хто сидить - саме сюди, а зараз зайшов лише сьомий.

Знаходжу "29-го". Сідаю і починаю чекати. Це триває одну годину… другу… третю… четверту… п'яту…

Пізня поява пацієнтів з талончиками менших номерів викликає незадоволення й обурення в тих, хто просиджує під кабінетом кілька годин.

- Звідки ж ви беретеся на нашу голову? - ремствує черга.

- Ми по інших лікарях ходили, - відповідають ті.

- І в нас таке саме, але ж ми не прийшли, як ви, на дві чи три години пізніше своєї черги!

В якийсь момент стає очевидно, що з часом черга не скорочується, а навпаки, тільки зростає, дедалі відсуваючи назад тих, хто прийшов з самого ранку.

Замість ангіохірурга, який приймає пацієнтів - Омара Олександровича - присилають іншого. Першого, подейкують, терміново викликали на операцію.

Сяк-так з дискусіями чи суперечками, але ситуація більш-менш вирішується.

- Ось вона, нарешті, і наша черга! - радіє 29-й, який приїхав з Дніпродзержинська. Він тут через потрапляння у вену стороннього предмету - так він дрова рубав. Тепер ось приїхав на операцію.

- Не кажіть "гоп"… - застерігаю його я.

І ніби на підтвердження моїх слів під кабінетом в якості пацієнтки з'являється людина в білому халаті. Її рішучий вигляд не залишає сумнівів щодо намірів потрапити на прийом без черги.

Роблю обережну спробу переконатися в правдивості припущення:

- Ви до ангіохірурга?

- Так, до ангіохірурга.

- А як щодо нас, які сидять тут п'яту годину?

- Мене це не стосується! - відповідає жінка у білому халаті. - Скільки ви тут сидите - то ваші подробиці, мені вони не цікаві.

- Що, зовсім-зовсім?

- Я не зрозуміла, ви що не бачите, що я в білому халаті? По-перше, я тут сама працюю, а по-друге, в мене тринадцятий талончик! А в вас які?

- У мене тридцятий, ось у цього чоловіка - 29, там ще бабуся сидить - в неї 32-й. Оце, в принципі, і все. Чекаємо, ніяк не дочекаємося свого часу.

- Ну і нічого, ще трохи почекаєте.

- Сил вже більше немає... А ви ніяк не можете увійти в нашу ситуацію і пропустити нас?

- Чого б це? - щиро дивується людина в білому халаті.

- Ну, хоча б тому, що ми - пацієнти, а ви, як співробітниця закладу, реагуючи на наші прохання, могли б піти назустріч. Ми б вам були дуже вдячні. Тим більше, якщо ви кажете, що тут працюєте, то можете прийти до кабінету в будь-який інший день. А нам їхати сюди спеціально, потім чекати 5 годин. Може, іншого дня ситуація буде легшою, без такого напливу людей.

- Я теж сюди їжджу. А народу тут кожного дня повно, так що, мені всіх пропускати і кожного дня сюди бігати? До того ж в мене 13 талон, а у вас - тридцятий! Які можуть бути претензії? Я ж не дорікаю тим, хто пішов замість мене, випередивши мій номер черги.

- Одначе, з 13-тим талончиком ви прийшли саме зараз, близько третьої години і зробили це вперше. Раніше вас тут не було. Ви і не намагалися дотримуватися черги. Взяли талончик і прийшли тоді, коли це вас влаштовує, коли вам зручно і ніяк не зважаєте на прохання тих пацієнтів, котрі вимушені сидіти тут вже п'яту годину.

- Мене он зараз хворі чекають, я їх повинна годувати.

- То краще б пішли їх спочатку погодували, а тим часом і наша черга, дасть Бог, пройде. Може вони там вже бунтують голодні, то не вони часом вас гукають - чуєте за вікнами якийсь галас?

- Лікарі вже не будуть працювати!

- Ну значить іншим днем спробуєте.

- От самі і пробуйте.

- Це ж ваші, суто корпоративні проблеми. Кому як не вам їх і вирішувати.

- …

- То кажете, ви тут при виконанні службових обов'язків? А назватися не хочете? - запитую про всяк випадок, передбачаючи негативну відповідь.

- Для чого?

- Ну я от - Мазур Олексій Миколайович, журналіст, член НСЖУ, автор статті про вашу обласну лікарню - "Концтабір імені Мечникова". Може читали? Керівництво, до речі, в курсі. А ім'я ваше мені потрібно для нової замітки… Відчуваю, вона вже назріває. Ви цьому процесу неабияк сприяєте. Ну то як вас звати, шановна?

- Не ваше діло!

- Серйозно? Напрочуд оригінально. Що ж, так і напишу: "Не ваше діло" у білому халаті"…

Само собою зрозуміло, що це "діло" і не думало поступатися. Навпаки - тільки пригрозило мені, що коли потраплю до неї у відділення, то обов'язково пригадає сьогоднішній епізод: "будеш ти в мене голодним!". З тим і зайшла в кабінет.

- "Совєцькій союз", трясця йому, - резюмував я під схвалення черги. - В "Мечникова" все так по-радянськи і залишається.

В порівнянні з часом, проведеним у черзі, перебування в кабінеті у ангіохірурга - навіть не миттєвість, а лише її половина. Доктор поставив свій автограф у медичній карточці і направив на "узі".

Там мене записали в ще одну чергу - на друге червня.

- Вибачайте, але в мене лист від обласної МСЕК, - спробував пояснити. - Для проходження комісії я маю зробити УЗД якомога скоріше…

- Нам однаково, від кого у вас листи і скільки їх, - перервали мене.

- Ну тоді ще одна обставина: я - журналіст і на друге число в мене судове засідання, тож цієї дати я ніяк не можу бути у вас.

- І що ж нам тепер робити?

- Перепризначити або на перше, або на третє червня, - підказав я.

В результаті, записали на 12:30 1-го червня, нагадавши попередньо взяти цього дня талончик в реєстратурі.

Отак я сходив на УЗД. Цікавими і захопливими вийшли відвідини. Але ця пригода виявилася не єдиною. Наступного дня сталася нова.

Частина друга.
В пошуках невловимого фтизіатра

Оскільки живу я на Героїв Сталінграду обласного центру, а прописаний в смт Ювілейне Дніпропетровського району (там мешкає мій старший брат зі своєю сім'єю), то перебуваю на обліку в ендокринолога у тамтешній ЦРБ. Туди ж мав їхати і на консультацію до фтизіатра - в легенях хвороби немає, але рентген висвітив не зовсім хорошу картинку. Тож рекомендували звернутися до профільного лікаря.

Між 12 кварталом Дніпропетровська і ЦРБ Дн-ського району, погодьтеся, відстань чималенька. Тому, саме в цей день, 21 травня, про всяк випадок моя мати вирішила дізнатися, чи буде на місці фтизіатр та до котрої години він прийматиме, щоб даремно не їхати.

В реєстратурі дали номер телефону в кабінеті фтизіатра. Він мовчав: ніхто там не брав слухавки з восьмої години до дев'ятої. За проясненням ситуації довелося звертатися у приймальню головного лікаря.

Секретар виявилася чуйною людиною і люб'язно погодилася особисто з'ясувати це питання. Набрала по мобілці лікарку-фтизіатра, яка сказала, що цього дня вона вестиме прийом до третьої години. Про це ж секретар і переповіла моїй мамі. Відтак вирушив у дорогу.

Дістався ЦРБ близько піводинадцятої. Кабінет фтизіатра виявився зачиненим. На відміну від "Мечникова" тут взагалі ніякої черги. Я був єдиним, хто хотів потрапити на прийом.

До фтизіатрів - як "дорослого", так і "дитячого" - веде окремий вхід. Почав очікувати на ганку. За півгодини, коли виходила дитячий лікар, запитав, чи, бува, не в курсі вона, куди поділася її колега з сусіднього кабінету.

- Звідки мені знати? - знизила плечима медик.

Минуло ще півгодини. "Оце так особливості національної медицини, - міркував собі, - виходить, що потрапляння до лікаря є однаково проблематичним і з чергою, і за повної її відсутності".

Пам'ятаючи про ранковий зв'язок з приймальнею головлікаря та отримані гарантії наявності фтизіатра на робочому місці, продовжую чергування. Минає ще хвилин двадцять. Не витримую, іду в реєстратуру. "Вона десь тут, - кажуть там, - зачекайте ще трохи".

Ще за півгодини вирішую звернутися до приймальні головного лікаря.

- Я вже близько двох годин стою на ганку перед кабінетом фтизіатра, а лікаря все немає, - розповідаю секретареві. - В кого не питаю, ніхто не в курсі, де вона. Може я щось неправильно роблю?

- Сідайте, будь ласка, зараз спробую з'ясувати, - відповідає секретар.

Ще за мить, набираючи якийсь телефонний номер, вона зауважує:

- Гм, цікаво, що саме цього дня, зранку сюди дзвонила жінка і запитувала, чи прийматиме сьогодні фтизіатр, щоб даремно здалеку не їхати. Я зв'язалася з лікарем, розповіла їй про дзвінок і та відповіла, що працюватиме до третьої години.

- Жінка, яка вам телефонувала - моя мати, - повідомляю я секретарю. - Вона спеціально дізнавалася про прийом фтизіатра для мене.

- А, он воно як! Зараз все з'ясуємо.

Зрештою, з невловимою лікаркою-фтизіатром був встановлений телефонний контакт, протягом якого вона повідомила секретареві, що зараз не на роботі, бо… відпросилася. Отакої! Це ж треба мені так "влипнути", як хтось зурочив.

Зі слів секретаря я зрозумів, що на роботі фтизіатр вже не з'явиться.

- Ну ви подумайте, - почала бідкатися секретар, - я ж її питала. Мені самій соромно за те, що трапилося, за таку організацію роботи. А вам потрібно саме до неї?

- Мені потрібен будь-який лікар-фтизіатр, а яке в нього прізвище - однаково.

Почувши це, секретар обнадіяла звісткою про наявність в лікарні ще одного фтизіатра, якому негайно зателефонувала. Одначе з характеру розмови я зробив висновок, що в тієї лікарки дзвінок не викликав особливого ентузіазму і поспішати замінити свою колегу вона не збиралася. Так воно і сталося. Повернувся до ганку. Почекав ще хвилин 10-15 та й пішов.

Протягом 5-ти годинного очікування під кабінетом ангіохірурга в "Мечникова" ледь дупу собі не відсидів, а за дві з гаком години несення караулу під кабінетом фтизіатра в ЦРБ - потерпли ноги, аж гули від болю, бо не було де сісти та й спина нестерпно нила. І це не кажучи про порушений в обох випадках харчовий режим, марно витрачені час і гроші на проїзд, зіпсовані нерви та завдану моральну шкоду. Ось що я отримав від тих, хто мав би піклуватися про моє здоров'я.

Повернувшись додому, звернувся телефоном до приймальні облздраву. Назвався, переповів історію, нагадавши додатково, що є автором поширеного Інтернет-мережею "Концтабору ім. Мечникова".

- Ми читали цю статтю, - почув я від секретаря приймальні начальниці головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації.

- Якщо читали, то чому ж мовчите? - запитав я. - Чому ніяк не реагуєте, не пропонуєте свої коментарі, не висловлюєте власну позицію, не захищаєте честь мундиру? Я б із задоволенням записав інтерв'ю з цього приводу з керівницею управління - Валентиною Гінзбург, вислухав би її, розмістив би матеріал там, де і "Концтабір". Я називав всі свої контакти ще тоді, коли дзвонив вам вперше, щойно розмістивши статтю. Наголошував, що ні від кого не ховаюся і налаштований на продовження дискусії. Якщо є чим заперечити мою критику чи прокоментувати її, то будь ласка, ось він я. Від вас же - повна тиша. Як її розуміти?

Секретар попросила номер моєї мобілки. Незабаром мені передзвонили з приймальні головлікаря ЦРБ Дніпропетровського району. Цього разу мав бесіду з заступницею головного лікаря. Знову довелося від початку переповідати історію.

Та визнала, що це саме в неї відпрошувалася фтизіатр, зазначивши при цьому, що вона відпустила її всього на півтори годинки.

- Та які ж там "півтори годинки"! Про що ви кажете?! - обурився я. - Тільки дві години з гаком я під кабінетом стояв, хороші вийшли "півтори годинки".

Якби фтизіатр була порядною людиною - що навіть і для медика не гріх - то нізащо не стала б відпрошуватися після того, як запевнила про свою обов'язкову присутність на робочому місці до п'ятнадцятої години в розмові з секретарем головного лікаря.

Якщо б сталося щось надзвичайне і непередбачуване, то, переконаний, в якості виправдання відсутності фтизіатра, давно б почув ці причини і від секретаря, і від заступника головлікаря. Але судячи зі всього - і з нею самою, і з її рідними та близькими все гаразд. Тож нічого такого термінового і страшного, слава Богу, не сталося.

Та й відпросилася вона скоріше за все не після дзвінка з кабінету головлікаря, а до цього - напередодні. І не на півтори годинки, а на весь день. Заручившись санкцією заступниці головлікаря, вона і не збиралася з'являтися на роботі. До таких припущень спонукає логіка подій.

Телефон в кабінеті фтизіатра мовчав від початку робочого дня, значить не було її там з самого ранку. Це можна було б пояснити несправністю телефона, якби не одна деталь: коли дзвонили фтизіатру, то слухавку брали на паралельному номері і пропонували передзвонювати ще, поки не візьме трубку той, хто потрібен. Та ніхто так і не взяв.

Особливої пікантності моменту надає той факт, що секретар головного лікаря зв'язувалася того дня з фтизіатром мобілкою, а в тієї вистачило… як би тут слівце правильно підібрати… "кмітливості", сказати, що вона приймає і буде на місці до третьої години. А сама і не приймала, і не збиралася з'являтися в поліклініці.

Якби ж в неї вистачило духу признатися, що у "відгулі", то взагалі б ніякої історії не було. Ніхто ж не вимагав обов'язкової присутності фтизіатра на своєму робочому місці саме цього дня. Я б спокійно приїхав наступного. І все б було нормально. Так ні ж, без афери в медицині вже не можуть. І плювати їм на цих пацієнтів, яких розвелося, як пацюків - життя від них немає.

Післямова

І справді немає. Як і пацієнтам від медиків. Бо хто ж як не вони вигадали систему, за якої хворий вимушений проходити за списком тих самих лікарів по три рази на місяць! Спочатку в ЦРБ для отримання направлення на планове обстеження в "Мечникова". Потім в обласній лікарні, і ще раз - знову в ЦРБ перед ВТЕК, яка направляє на МСЕК.

В самому ж "лікуванні" найголовнішими стають… черги. Суцільні. Безкінечні. А лікарський огляд перетворюється на цілковиту формальність. Консультаційного ефекту - ніякого.

От приміром, як одного разу прокоментували мою кардіограму. "Що там, докторе?", - поцікавився я між іншим, про всяк випадок. "Що-що… діабет", - почув у відповідь. Оце так "консультація". Безумовно, більше і не намагався щось перепитувати, уточнювати. Навіщо, і так все стало ясно.

І ще один висновок, яким би парадоксальним він не здавався: здоровій людині проходити такі обстеження точно було б не під силу. В неї не вистачило б ані фізичних, ані моральних, ані часових ресурсів.

Невиліковний недуг в умовах нашої совкової медицини стає для хворого справжнім вироком і прокляттям. Він автоматично потрапляє в статус прокажених, проклятих долею, стаючи для медичних працівників об'єктом постійного знущання. Вічний пацієнт отримує від медиків роль цапа-відбувайла за невідомо яку провину.

А ті чинять тортури і не помічають, як завдають болю. Бо таке катування в них вже давно виходить автоматично. Це в найкращому випадку. В гіршому - роблять це навмисно, отримуючи садистське задоволення.

Ось що значить зв'язатися з нашою медициною. Це не життя, а вічна каторга. Тобі погано, а тут зроблять ще гірше. Бо не можуть не зробити, адже ти інвалід, тому отримуй все сповна.

Тут йдеться лише про декілька приватних випадків, які сталися з автором статті. Але вони не настільки ексклюзивні, щоби трапитися виключно з ним єдиним. А тепер помножте їх та безліч інших на всіх клієнтів медичних закладів та відчуйте масштаби лиха, осягніть безмежність прірви, зважте чорну силу Зла, оповитого в біле, що повсякденно розчавлює залишки людського здоров'я.
23.05.2010


Читай також:

КОНЦТАБІР ім. МЕЧНИКОВА
СТОП совковій медицині!
СТОПКОМ
Олексій Мазур для "СТОПКОМ"


Обласне "гестапо" ім. Мечникова-ІІ
"Играй, невеселая песня моя!"

Розміщена на моєму персональному сайті стаття про нестерпні умови перебування пацієнтів в обласній консультативній поліклініці лікарні ім. Мечникова викликала певний резонанс. Можливо, додатково цьому посприяло і те, що автор розіслав свій матеріал електронною поштою до низки інстанцій: в саму лікарню, Головне управління охорони здоров'я дніпропетровської облдержадміністрації, а також Мінздрав України. >>>


Дніпропетровське обласне консультаційно-поліклінічне
"гестапо" ім . Мечникова

"Док-тор, тво-е-го, те-е-ела, док-тор, тво-е-го те-е-ела..."

Як хворий на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) проходжу щорічне планове обстеження в обласній лікарні. Цього тижня перед госпіталізацією, згідно з визначеною процедурою, відвідав нещодавно відбудоване консультаційно-поліклінічне відділення обласної лікарні ім. Мечникова. Враження від візиту до відкритої з неабиякою помпою поліклініки, що подавали за гордість обласної медицини, - найжахливіші. Блиск і лоск сучасних апартаментів закладу дуже контрастує як з умовами перебування в ньому пацієнтів, так і якістю сервісу, що надається: організація робочого процесу, як і раніше, залишає бажати, м'яко кажучи, значно кращого. >>>


Українська правда про легеневу чуму української політики
про ЛЕГЕНЕВУ ЧУМУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
Олексій Мазур для УП

У реанімації обласної лікарні помер молодий лікар,
хворий на цукровий діабет

смерть маленької Людини
з великої літери

Напередодні він повернувся з поїздки до Москви. Щойно прибув додому, раптово відчув себе зле й зліг з високою температурою. Зроблені аналізи засвідчили критичний стан організму, що стрімко погіршувався. Термінова госпіталізація та вжиті заходи інтенсивної терапії виявилися безрезультатними. Медика врятувати не вдалося. Його життя обірвалося на четвертий день перебування в реанімації. >>>


Глюкометр. Прилад для вимірювання рівня глюкози в крові

Викликай "Швидку", щойно впадеш в кому. До того - зарано

Лікар швидкої допомоги, прибувши на виклик, образився на хворого діабетом,
що той і досі не в комі

"...Тю, блядь... На хрена я тогда сюда приехал?!", - обурився медик, коли увійшов до помешкання і побачив, що хворий на цукровий діабет, до якого його викликали, ще не втратив свідомість, а сидить на дивані, оклигуючи від чергового, і цього разу дуже гострого нападу гіпоглікемії - специфічного стану, що виникає через різке падіння рівня глюкози в крові і може призвести до втрати свідомості та коми. >>>


Ваш коментар:
e-mail:



:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64