Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


КАТерина Мегерівна

Лікуй - не лікуй,
все одно буде... те саме

Головний ендокринолог області Катерина Юріївна Маляр - не ПІБ, а пісня. Правда, гарно звучить? Та й сама вона майже лялечка. А яка ж лагідна, люб'язна, чуйна, хоч до рани прикладай. Не лише інсуліном й крапельницями, а самим поглядом чарівним, словом ласкавим лікує. Ох і пощастило ж діабетикам Дніпропетровщини мати таку заступницю, благодійницю, борчиню за кращі здоров'я і долю хворих на нестерпно солодке життя.

Єдина проблемка - такою вона бува лише на екрані, коли її по "тєліку" показують. І зовсім іншою - на своєму робочому місці, в кабінеті, в ендокринологічному відділенні ДОКЛ ім. Мечникова, в спілкуванні з пацієнтами. Лікарка в них хіба що тільки не стріляє. Бо револьверу немає. Або є та поки що "чомусь" не ризикує чи соромиться.

Хоча, якщо бути до кінця відвертим і щирим, виключення все ж трапляються. Не без "просвітлень". Все залежить від того, з яким настроєм Катерина Юріївна прокинулася, з якої ніжки встала, як доїхала на своїй персональній "маршрутці" - супер-пупер-позашляховикові, в якому все відділення могло би, в разі потреби, поміститися.

Це ж скільки треба хворих вилікувати, тим більше безнадійних, аби отримати від них, щасливих, такі щедрі винагороди. Бо на одну зарплату, навіть якщо ти найголовніша ендокринологиня області, - навряд чи й за декілька життів назбираєш. Хіба що десь наколядувати? Та й знати "рибні" місця.

Можливе й інше пояснення. Адже "рибонька" ця не проста, а, виходить, золота. Бо ж з родини самого Сергія Чукмасова - колишнього гендиректора "Укрзолота", бізнесмена, екс-народного депутата України, члена майже всіх, по черзі, провладних партій. У достойника нюх на ці справи ще той. Приміром, коли вигідно було поруч з Ющенком бути - очолював його штаб на Дніпропетровщині.

А як чомусь не склалося, подейкують не віддячив його Віктор Андрійович губернаторською посадою, перейшов до соціалістів: змінив в своєму офісі опудало Ющенка на Сан Санича. Ну і звісно, куди ж такому цінному і без депутатського мандату. Пройшов у парламент вже під крилом СПУ.

Та й нині, судячи з того, як розкошує його рідня - чоловік не бідує. Мабуть, всім, чим може допомагає.

Рідна сестричка - Марина Олександрівна - завідує ендокринологічним відділенням, а її доця - Катерина - теж посадою, як бачимо, не ображена. Життя давно і набагато років вперед вдалося. І в професійному і в особистому смислах. Здавалося б, чим же можна бути ще незадоволеною, про що таке нездійсненне мріяти, аби поводитися настільки роздратовано з простими смертними діабетиками? Бог зна скільки їм взагалі років на життя відведено, навіщо ж його псувати, скорочуючи.

Бувають в Катерини Юріївни настільки, сказати б, критичні дні, коли до неї - не підходь, бо особливо небезпечна! Не знаєш, з якими втратами вийдеш від "Мегери" у білому халатику. Бо пошматує, роздере, з'їсть заживо. Такі загрози пацієнти відчувають на клітинному рівні.

Може ці нещасні їй вже остогидли, а всієї люб'язності і доброзичливості вистачає лише на телевізійні інтерв'ю, зокрема, на Дніпропетровській ОДТРК?

Згадую, приміром, як я позаминулого року, коли мій, нею ж самою діагнозований, лабільний, який важко піддається компенсації, діабет І типу взагалі вийшов з берегів. Знову як у 2007, коли в мене його вперше виявили - надвисокий рівень цукру і ацетон, слабкість, спрага, нудота.

Поспішаю рятуватися у "рідну" лікарню ім. Мечникова. Поступаю до приймального відділення. Там, взявши відповідні аналізи, телефонують в ендокринологію. Звідти ж відповідають, як невдалому клієнту готелю: "місць немає". А з ацетоном що робити? Що хочете, те й робіть. Хоча в кожній настільній книзі діабетика чорним, навіть червоним по білому написано: якщо з'являється ацетон - ноги в руки і мерщій в лікарню! Негайно! Більше того, про це ж сказано і в одній з брошур, що вийшла під авторством завідуючої відділенням Марини Чукмасової.

Але це на папері, який все стерпить. На практиці ж, Марина Олександрівна, як немає місць, відсилає пацієнтів додому. Може якось минеться. Відчуваючи небезпеку для здоров'я, наступного дня у супроводі рідних, знову зробив спробу лягти під рятувальну крапельницю. Цього разу зустрів відсіч вже від доці - Катерини Юріївни: "Палати переповнені і в мене немає часу вами займатися!". Не казала, а кричала на весь коридор головний ендокринолог.

Тоді ситуація була врятована тим, що знайшлися вільні місця поверхом нижче - в ендокринологічній хірургії.

Тому кожного разу планове обстеження, яке повинен проходити як всі діабетики, для мене особисто - справжній іспит: емоційний, психологічний, фінансовий. Це планове "оздоровлення" завжди неприємне, адже невідомо, які труднощі й випробовування спіткають цього разу і скільки й чого вони тобі коштуватимуть.

Першої робочої днини після Нового, 2012 року "пішов у розвідку": чи є "вільні місця", який настрій в лікарів. Виявилося, і перше і друге - в нормі. Але від того мені на душі як було кепсько, так і залишилося. Від перспективи найскорішої зустрічі з цими палатами, крапельницями, вічними протягами: у коридорах, під кабінетами і в них самих. Чому я, пацієнт, коли роблю, приміром, ЕКГ серця, завжди маю мерзнути під час процедури на ліжку. А в цей час вітер, коли на дворі ледь трохи вище нуля, або й навіть нижче, колихає жалюзі на вікнах. Це нормально?

Але як би там не було, прийшов останній день мого лікування. Не буду перераховувати різні дратівливі для пацієнта "дрібниці", на зразок безкінечних черг під кабінетами призначених для консультацій лікарів та багато чого іншого з "ненав'язливого" медичного сервісу, який, здебільшого, у "Мечникова", незважаючи на осучаснення будівель та обладнання, так і залишається, по суті своїй, "радянським". Що, в тому числі, проявляється і в ставленні лікарів до своїх "піддослідних".

От який випадок трапився в день виписки. Катерина Юріївна призначила зустріч не пізніше 9 години. Я був під її кабінетом вже о 8:15. Тоді ж прийшла і Маляр. Вона мала виписати мені направлення до ангіохірурга. Це без перебільшення хвилинна справа - декілька слів в "історії хвороби". Дуже важливо отримати їх та потрапити до реєстратури якомога раніше, бо черги до цього спеціаліста - космічні.

- Я тільки переодягнуся і за 15 хвилин зайдете, - мовила вона.

Що ж, добре, нема питань. Тільки от не встиг розгледіти її настрій. В якому гуморі прийшла?

Невдовзі, хвилин за 5 та виходить з кабінету. Зустрічає ще якогось дядька у верхньому одязі, бажаючого потрапити до неї. Запрошує його. Бесідує. Знову виходить. Я продовжую сидіти. Вона мене бачить. Ходить туди-сюди. Час теж собі спливає. Знову з кимось розмовляє. Я ж - ніби розтанув у повітрі, став невидимкою. Подивився про всяк випадок в дзеркало. Ніби все так, як і було. Об'єкт - той же.

Бачу, цього разу блондиниста жінка представницького вигляду середніх років явно націлилася на омріяний мною кабінет. Чекаю, що буде далі. Щойно Катерина Юріївна зустрічається поглядом з новоприбулою, обидві аж мліють від солодкого передчуття душевних теревень, у що, забувши про все навколо, вони із задоволенням і поринають.

Я вже втрачаю спокій. Починаю нервуватися. Ходжу взад-вперед. Обіцяні Катериною Юріївною 15 хвилин минули вже близько як півтори години тому. Ні, думаю, точніше відчуваю, з мене досить. Не можу більше. Ані хвилини. Тому що їх вже стільки було... І кожна, сподівався, буде останньою. Ні, не судилося. Вже немає нервів. Повністю. Нуль. Це ж треба, думаю, останнього дня таке випробування пройти. Про чергу до ангіохірурга і подумати страшно. Будь-який, бодай найменший, шанс на талон у другому десятку номерів, я втратив остаточно.

Та чорт вже з ним, але до цієї Катерини Юріївни, я колись таки потраплю? Нарешті, ще почекавши, наважився. Увійшов, запитавши, хіба не минули обіцяні мені 15 хвилин очікування?

- Ні! - різко відрубала Юріївна. - Вийдіть негайно, я розмовляю з колегою!

Ось тут мене і прорвало. З відчаю і розпачу з силою кинув з'єднані аркуші "історії хвороби" на підлогу в напрямку хамовитої, безцеремонної й зверхньо-зухвалої до неможна КАТерини. Вони впали поруч з її кріслом, розкрившись від подорожі повітрям.

Після цього пішов до головного лікаря закладу. Мене прийняв його молодий заступник - Юрій Скребець.

Коли я назвався і сказав причину звернення, той явно і дуже посуворішав. Повідомив, що чудово в курсі моїх, як він висловився, деструктивних статей про заклад, в яких немає нічого, окрім ненависті до медиків. І додав, що хороші журналісти розповідають про лікарню або добре, або ніяк.

Дізнавшись, що саме сталося і те, що я лікуюся на денному стаціонарі, пообіцяв негайно покарати Катерину Юріївну, тільки не за те, що довела пацієнта до нервового зриву, а за те, що дозволяє відлучатися з закладу додому.

- Навіщо ж перетворювати лікарню на казарму? - запитав я, - в чому необхідність робити з медичного закладу об'єкт суворого режиму і не піклуватися про комфорт пацієнта, в тому числі психологічний?

На це почув, що такі "відпустки" є грубим порушенням наказу міністерства, а це неприпустимо.

- Я так прохожду лікування кожного року і ніяких проблем, всім добре і всіх все влаштовує, - зауважив заступнику головлікаря.

- Все, більше не будете, - мовив той. - Лежатимете як годиться.

- В чому ж необхідність такого суворого поводження з пацієнтами?

- Коли ви в лікарні, то ми за вас відповідаємо, - пояснює Скребець, - а раптом з вами щось на вулиці станеться?

Тобто з дорослими, виходить, як зі школяриками. Та ваші колеги-хірурги людей на операційних столах зарізають, швидкі не встигають добиратися чи зовсім відмовляються виїжджати - і то ніхто проти вас нічого не може ніде, ні в якому суді довести, а тут - на тобі, бач, які турботливі!

- Ну якщо так, то тоді і щодо пацієнта мають виконуватися всі конституційні норми, зокрема про безоплатність медичних послуг в державних закладах. Чого це я маю оплачувати свої крапельниці і уколи? - поставив я контр-запитання.

Але лікар не розгубився. Він почав цитувати 49 статтю Конституції. Я перервав його своєю реплікою про фінансування медзакладів пропорційно місцевим бюджетам. На що у підвищеному тоні несподівано отримав зауваження в повній відсутності в мене бодай найменшого такту і вищому ступені хамській поведінці. За що? За те, що я випередив лікаря, процитувавши те саме, що і він мені згодом?

Хоча насправді, висловлене не є аргументом і легко б'ється. Бо якщо така норма закріплена самою Конституцією, то значить вона має бути захищеною! Значить відповідне фінансування комунальних закладів повинно бути забезпечене. А як ні - то це не проблема пацієнтів, і не можна її на них перекладати. Медикам слід добиватися цього від влади, уряду, держави. Якщо ж ситуація не змінюється, то тоді міняти вищестоящих начальничків і можновладців, а не рюмсати: "в нас не вистачає, ідіть купуйте системи, шприці, бинти". Добре що хоч прооперувати самим себе не пропонують, та ще й за користування столом й хірургічним інструментом заплатити.

А то "вілкулами" й "удодами" (голови Дніпропетровських ОДА й облради) весь вестибуль обвішали. Та й про патріарха РПЦ Кирила не забули (а цей якого дідька тут, в нас, в Україні?). А на вату - не вистачає. От які спритні молодці.

При цьому заступник головного лікаря категорично заперечив будь-які фінансові зловживання з боку своїх підлеглих, поставивши у приклад себе.

- От ви, на якій машині їздите? - звернувся він до мене, мабуть бажаючи підловити. Медик не припускав думки про єдине джерело моїх "статків" - пенсії у 800 гривень в зв'язку з ІІІ групою інвалідності, яка, до того ж, вся на тест-смужки йде, для глюкометра, аби вимірювати рівень глюкози в крові. Та й на це явно не вистачає.

- В переповненому "Богдані" та інших маршрутках! - гордо відповів йому я.

- І я теж, - порівнявся зі мною замголовлікаря.

- Але ж у вас все попереду, - мовив я, - маєте відмінний шанс надолужити і поправити своє становище, тим більше, будучи заступником по хірургічній частині!

Таку фразу Скребець розцінив образливою для себе і навіть зажадав від мене повернення виданої ним раніше візитівки.

А я при цьому згадав моє інтерв'ю з колишнім головлікарем Володимиром Павловим, який довірливо повідав, що за вдалі операції, коли дійсно пацієнтів витягували з того світу, бували такі випадки, що від вдячної рідні врятованого лікарі отримували у подарунок навіть автівки. Звісно, що віддячували ескулапів не "Запорожцями".

До речі, може це саме так свій всюдихід і отримала Катерина Юріївна? Хоча і не оперує. Одначе ріже словом як скальпелем, та ще й без анестезії.

Цей текст направляю зверненням до облздраву та Міністерства охорони здоров'я. Вимагаю проведення службового розслідування описаних інцидентів з залученням всіх сторін, а ще - вибачень від головного ендокринолога області Катерини Маляр за недостойне поводження з хворим на діабет пацієнтом, демонстративну зневагу до нього і завдання серйозного нервового і психологічного стресу.

До речі, виклавши скарги на "гарячу лінію" облздрава, я згодом почув, що, виявляється, я кинув на підлогу не "історію хвороби" (5-6 склеєних аркушів), а запустив в Юріївну… якусь книгу. Тільки не сказали, як та називалася, бо, мабуть брехлива мегера ще не вигадала назву. Може, якщо сама не допетрить, їй хтось підкаже про "Войну и мир"? Оце буде…

А ще, нехай мені сама завезе мою "історію" з випискою. Бо коли я був у неї, то не вийшло. Її всюдиходом від "Мечникова" до мене - не більше 20 хвилин. А мені стояти на зупинці, соплі морозити - "Богдана" очікувати чи ще якогось "Спринтера" - чортзна скільки, а потім по три гривні - туди і назад платити. Для мене це задорого. Не наїздишся. Кожну гривню доводиться берегти, позаяк не маю такого золотого дядечка, як КАТерина Мегерівна.

Єдине, в чому не відчуваю дефіциту і чим можу поділитися - цукром в крові. На багатьох "кровосісів" вистачить. І ще залишиться...

P.S. Cеред розісланих електронною поштою адресатів цього тексту був і мій співбесідник, заступник головного лікаря Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова з хірургічної допомоги Юрій Скребець. Ось як він прокоментував прочитаний матеріал (ту частину, в якій йшлося про розмову з журналістом) в листі-відповіді:

"Вітаю. Вдячний Вам за те, що прислали статтю. Відверто кажучи, не сподівався на це. І ще відвертіше - не намагався б сам шукати її на блогах. Тому що не хотілося читати про себе "фашист у білому халаті" тощо. Але був приємно здивований Вашим об'єктивним висвітленням розмови зі мною. Навіть не виникло бажання висловлювати будь-яке незадоволення. Виважений стиль, майже всі цитати точні. Жодного порушення законів жанру. І ще - вражаюча оперативність. Якби я мав стільки часу на творчість... (Щиро дякую. І справді, я такий - ще той журналюга! - прим. О.М.)

До речі. По-перше, сподіваюсь, моя робота все ж не є марною, зміни на краще є, і ще обов'язково будуть. По-друге, дякую за "молодого", це завжди приємно почути, особливо після сорока. Приблизно такого ж віку і наш головний лікар. По-третє, Ви були дещо неточні: не говорив я, що хороші журналісти про нас пишуть або добре, або ніяк. Це, вибачте, брехня. Тільки добре!

А от те, що всі журналісти, які пишуть про нас добре, як і тисячі вдячних вилікованих нами пацієнтів - це все куплені особи - Ви мені сказали. А написати про це забули. Бог нехай вибачає Вам. (Про пацієнтів я не казав, вибачайте, тільки про журналістів. А ще казав, що ви не звертаєте уваги на скарги від хворих, а лишень на схвальні відгуки - прим. О.М.) І Катерині. Непогано Ви порилися у її родовіді (ніде я не копирсався, а був свідком тих подій (в тому числі Помаранчевої революції), які зберігав у своїй пам'яті - О.М). І мені теж нехай вибачає. (Бог у поміч - О.М)

Нічогісінько Ви в моєму сирітському родовіді не знайдете. (Відверто - і не збирався. Навіщо? Щодо епізоду з вашою участю, то тут було досить і бесіди в кабінеті - О.М.) До біографічної довідки, що розміщена на нашому офіційному сайті, ви хіба що знайдете доповнення про те, що окрім медучилища та медінституту я закінчив ще й духовну семінарію. От Вам "зацепочка" для іронії, сарказму та "обличений"! Просто знахідка, чи не так? (Та ні, чому ж? Не вбачаю в цьому жодних приводів для названих речей. Та й чи можуть вони бути в цих випадках взагалі? - О.М)

Зауважую, інформація надана Вам добровільно та безкоштовно (Підтверджую. Я не працюю в режимі замовлень, бо не є журналістом в стилі "чєго ізволітє?". І публікація отриманаого коментаря - моя добра воля і продовження дотримання принципу об'єктивності і збалансованості у висвітленні теми і викладенні матеріалу - О.М.)

Дякую, що прочитали мого листа. Щиро співчуваю Вам як хворому на діабет - це насправді величезне випробування людини на міцність. І раджу замислитись над моїми питаннями: чи всім, хто звертається до Вас по допомогу, Ви щиро допомагаєте, і при цьому віддаєте їм свій час, сили, натхнення? Чи маєте Ви право судити інших? (Маю. Такою є одна з місій журналіста. Це його хрест. Іноді тягар стає настільки важким, що, здається, просто розчавить - О.М).

Чи зробили Ви для цього достатньо добра людям? (Не знаю чи достатньо, але таки зробив. Сподіваюся на це. Знаю. Піднімати суспільно-важливі проблеми і відкрито писати про них - теж є місією, спрямованою на викорінення зла, а значить - на перемогу добра - О.М.)

Або, знаючи про Ваші характерологічні особливості, до Вас не звертаються по допомогу? (Саме тому і звертаються. Бо знають, що я не продажна сволота, якої серед нашого брата-журналіста, на жаль, - ніколи не бракувало і не бракує - О.М.) А чи є у Вас справжій друг, принаймні один? (Два. Зі шкільної парти. З третього-четвертого класів. З тих пір нових не з'явилося. Лише товариші і добрі знайомі. Але значно ще більше - недругів і недоброзичливців - О.М.)

Одне знаю напевне: любові у Вашому серці замало (Ну, скільки є. Її там достатньо. Як, рівно, і ненависті. Це я теж вмію. В цьому зайвого разу переконувати немає потреби, правда? - О.М.) Вибачте, сам страждаю цією хворобою (Як, і після семінарії? Оце так... - О.М.). Але знаю, що з нею потрібно боротися. Самому. Медицина тут безсила. (Ваша правда. Амінь - О.М.).

З повагою,
Ю. Скребець.

Що називається, поговорили по душах. А от вибачень від КАТерини Мегерівни - головної ендокрилогині області - таки продовжую очікувати. Як і її приїзду на джипі за адресою свого проживання з моєю "історією хвороби", залишеною за викладених в статті обставин в її робочому кабінеті. Ноги - в руки, чи то на педалі, "історію" - в зуби і вперед. Нехай везе. Безсовісна.

Для неї, хамовитої, це повинно стати виховним уроком. А ще краще - кінцем перебування на посаді, що обіймає. Настав час підшукувати роботу в іншому місці. Впевнений - знайде без проблем. Влаштується. Дядечко-багатій, колишній депутат ВР, що змінив безліч партій і фракцій, починаючи з СДПУ(о), обов'язково допоможе. Не залишить улюблену племінницю на призволяще без копійки.

Окрім як електронною поштою, готую відповідні офіційні звернення до Головного обласного управління охорони здоров'я, Міністерства і профільного Комітету Верховної Ради. Я хоча і безнадійний жебрак у порівнянні з Катериною Маляр - але не бидло і не збираюся терпіти такого поводження зі мною.

Якщо мені пообіцяли прийняти за 15 хвилин, як це зробила Маляр-Чукмасова, то так і мало бути. Ну нехай через 20, 30 - теж не біда. Нічого б зі мною не сталося. Посидів би, почекав. Але коли через майже півтори години нагадую про себе, а мені різко вказують на двері, цього вже терпіти не збираюся.

Відтак можна констатувати, що Катерина Маляр зробила на рівному місці не одну, а декілька проблем: завдала репутаційної шкоди собі і медичному закладу, де працює. Та ще й продовжує свою нахабну поведінку безбожною брехнею про те, що я, бачитие, кидав в неї не "історією хвороби" з 5-6 сторінок (та й не в неї а на підлогу, з розпачу), а... книгою... (принаймні так мені сказали після з'ясування обставин на "гарячій лінії" облздрава).

Та яка ж книга, трясця їй?! Це вже взагалі поза всілякими рамками.

Отже добиватимусь справедливості всіма доступними мені методами. Може і не вийде нічого. Але прикладу до того максимум зусиль. Бо ескулапша завела так, що вже другий день поспіль відійти не можу, ніяк не охолону - всього починає тіпати, як тільки згадую, що сталося... Ух ти ж мегера триклята! Головне ендокринологічне стерво області...
12.01.2012


Читай також:

Сергій Чукмасов
"Не брат я тебе,
гнида черножопая!"

(х/ф"Брат", РФ)

Сергій Чукмасов посміявся
над хворими на діабет

Некоректний жарт дніпропетровського депутата кількох попередніх скликань, політика й бізнесмена прозвучав в прямому ефірі Ера-fm. Одна з "шуток юмора" в тім, що Сергій Чукмасов доводиться рідним дядьком головній ендокринологині Дніпропетровської області Катерині Маляр, про яку "СПЕЦКОР" розповів в статті "КАТерина Мегерівна". >>>



"Доктор твоего тела"
Реформа медицини має розпочинатися з вентиляції:
як будівель медзакладів, так і управлінських кадрів

Тему нестерпних для пацієнтів умов перебування в коридорах консультативної поліклініки обласної лікарні ім. Мечникова автор матеріалу неодноразово піднімав у своїх попередніх публікаціях. Через неналежну вентиляцію (якщо вона взагалі передбачена проектом реконструйованої будівлі, на відкриття якої приїжджали президент з прем'єркою і якою так пишається обласне керівництво, не кажучи вже про адміністрацію медичного закладу) люди страждають від неймовірної спеки і задухи. Ну просто немає чим дихати. І влітку, і взимку. >>>



"А ми нашу славну Україну
гей-гей розвеселимо!"

Український журналіст виграв перший суд
в ізраїльського доктора

"Унікальний метод" доктора Петруніна з Натанії: в суд на діабетика. за...
діабет. Ізраїльський ескулап "лікує" невиліковну хворобу
судовими позовами!

Іменем України... Шевченківський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Юзькової О.Л., при секретарі Іовенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу № 2-3395/11 за позовом Петруніна Димітрія Георгійовича до Притули Олени Юріївни, Мазура Олексія Миколайовича про захист честі, гідності та ділової репутації, ВСТАНОВИВ: >>>



"Доктор твоего тела"
Емоційно лабільна медицина.
Про черги і "добровільні" внески пацієнтів
в поліклініці ДОКЛ ім. Мечникова

В консультативній поліклініці Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова, яку через хворобу на цукровий діабет маю відвідувати кожен рік для проходження планового обстеження, мені подобаються всього три речі: >>>


Міністерство охорони здоров'я
"Мой номер 245...
пришел в больничку я опять"

Поліклініка обласної лікарні ім. Мечникова
як була "концтабором" для пацієнтів, так ним і залишається

Проблеми зі здоров'ям знову змусили мене звернутися до консультативної поліклініки обласної лікарні ім. Мечникова. Цього разу до цукрового діабету додалося загострення остеохондрозу та міжреберна невралгія. А ще незрозумілої природи болі внизу шиї. Ніби хтось руками горло стискає, дихати стає важко, виникає відчуття наявності там стороннього предмету, чогось, що хочеться проштовхнути. В очах мерехтить. >>>


Медицина без черг як персональний привілей
(Продовження "Особливостей національної медицини")

Судячи з останніх відвідин обласної поліклінічної лікарні ім. Мечникова для проходження УЗД, до мого візиту медики ретельно підготувалися. Вочевидь, далися взнаки попередні публікації, розміщені на власному персональному сайті, низці інших та розіслані електронною поштою до обл- та Мінздраву. >>>


Особливості національної медицини
(Продовження "Концтабору ім. Мечникова")

Невиліковний недуг в умовах нашої совкової медицини стає для хворого справжнім вироком. Нещасна людина автоматично перетворюється на об'єкт постійного знущання з боку медичного персоналу. Вічний пацієнт отримує від медиків роль цапа-відбувайла за невідомо яку провину... Парадокс, але факт: здоровій людині проходити такі щорічні обстеження точно було б не під силу. В неї не вистачило б на це ані фізичних, ані моральних, ані часових ресурсів. >>>


КОНЦТАБІР ім. МЕЧНИКОВА
СТОП совковій медицині!
СТОПКОМ
Олексій Мазур для "СТОПКОМ"


Обласне "гестапо" ім. Мечникова-ІІ
"Играй, невеселая песня моя!"

Розміщена на моєму персональному сайті стаття про нестерпні умови перебування пацієнтів в обласній консультативній поліклініці лікарні ім. Мечникова викликала певний резонанс. Можливо, додатково цьому посприяло і те, що автор розіслав свій матеріал електронною поштою до низки інстанцій: в саму лікарню, Головне управління охорони здоров'я дніпропетровської облдержадміністрації, а також Мінздрав України. >>>


Дніпропетровське обласне консультаційно-поліклінічне
"гестапо" ім . Мечникова

"Док-тор, тво-е-го, те-е-ела, док-тор, тво-е-го те-е-ела..."

Як хворий на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) проходжу щорічне планове обстеження в обласній лікарні. Цього тижня перед госпіталізацією, згідно з визначеною процедурою, відвідав нещодавно відбудоване консультаційно-поліклінічне відділення обласної лікарні ім. Мечникова. Враження від візиту до відкритої з неабиякою помпою поліклініки, що подавали за гордість обласної медицини, - найжахливіші. Блиск і лоск сучасних апартаментів закладу дуже контрастує як з умовами перебування в ньому пацієнтів, так і якістю сервісу, що надається: організація робочого процесу, як і раніше, залишає бажати, м'яко кажучи, значно кращого. >>>


Українська правда про легеневу чуму української політики
про ЛЕГЕНЕВУ ЧУМУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
Олексій Мазур для УП

У реанімації обласної лікарні помер молодий лікар,
хворий на цукровий діабет

смерть маленької Людини
з великої літери

Напередодні він повернувся з поїздки до Москви. Щойно прибув додому, раптово відчув себе зле й зліг з високою температурою. Зроблені аналізи засвідчили критичний стан організму, що стрімко погіршувався. Термінова госпіталізація та вжиті заходи інтенсивної терапії виявилися безрезультатними. Медика врятувати не вдалося. Його життя обірвалося на четвертий день перебування в реанімації. >>>


Глюкометр. Прилад для вимірювання рівня глюкози в крові

Викликай "Швидку", щойно впадеш в кому. До того - зарано

Лікар швидкої допомоги, прибувши на виклик, образився
на хворого діабетом, що той і досі не в комі

"...Тю, блядь... На хрена я тогда сюда приехал?!", - обурився медик, коли увійшов до помешкання і побачив, що хворий на цукровий діабет, до якого його викликали, ще не втратив свідомість, а сидить на дивані, оклигуючи від чергового, і цього разу дуже гострого нападу гіпоглікемії - специфічного стану, що виникає через різке падіння рівня глюкози в крові і може призвести до втрати свідомості та коми. >>>


Ваш коментар:
e-mail:

Warning: file() [function.file]: Unable to access ./comments/cart_1473.txt in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_1473.php on line 522

Warning: file(./comments/cart_1473.txt) [function.file]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_1473.php on line 522


Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_1473.php on line 525


:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64