Нападники на авто "працюють" вдвох: з-поміж інших цих вирізняють особлива зухвалість, злагодженність у діях і точний розрахунок

Вони виходять на полювання кожного дня за будь-якої погоди. В основному нападають на легкові автомобілі, але, трапляється, не гребують й вантажівками. Залишаючи засідку понад трасою, атакують стрімко й блискавично, без шуму і гаму. Їх завжди двоє. Тривала співпраця виробила у спільників максимальну злагодженість у діях: вони розуміють один одного не те що з напівслова - з напівпогляду. Нападники залишаються невловимими й непокараними незважаючи на те, що орудують серед білого дня, при свідках, до того ж на одній і тій самій території.

Для деяких водіїв, які частенько послуговуються трасою вулиці Героїв Сталінграда обласного центру, такі атаки вже не є несподіванкою. Найбільш небезпечна ділянка, де напади скоюються найчастіше - від заводу Пресів до зупинки громадського транспорту "Металобаза". У достовірності такої інформації мав нагоду переконатися й "СПЕЦКОР". До того ж неодноразово...

Чому ж зухвалі нападники на авто й досі залишаються невразливими для правосуддя й спокійнісінько розгулюють на свободі, відчувачи себе повновладними господарями ситуації?

Притягнути їх до відповідальності заважає одна суттєва обставина: їхній "соціальний" статус - "друг людини". Обидва атакувальники мають по чотири лапи й хвосту, а між собою спілкуються гавканням.

Мова йде про двох бродячих собак, порода яких назавжди відняла у них шанс стати учасниками престижних конкурсів а тим більш претендентами на медалі, хоча за своєю кмітливістю, розсудливістю й оригінальністю в поведінці вони могли б дати фору багатьом породистим. Ці два песики, мабуть, близнюки світло-рудої масті мають в своєму собачому житті розпоширену серед "братів по шерсті" розвагу - полювання на авто, але до реалізації її підходять творчо.

Атаці на транспортний засіб передує підготовка. Виглядає це так: обидва собаки ховаються за деревами, що на тротуарі вздовж траси, на певній, мов спеціально, стратегічно розрахованій відстані - 3-4 (!) метри - один від одного. Спочатку вони поводять себе так, щоб ніхто не міг запідозрити їхніх намірів. Та через деякий час, раптово позицію "на старт" займає один з них - це сигнал бути напоготові для іншого. Слід зазначити, на трасі дуже жвавий рух й вона кишить автотранспортом - можна кидатися у погоню за кожною першою машиною, але складається враження, що нападники мають свій, куди більш складніший сценарій і ці двоє псів ніби чекають на якесь конкретне авто. Що служить головним критерієм вибору об'єкту атаки - достеменно не відомо. Та вибравши його, пси абсолютно синхронно зриваються з місць й кидаються за ним у погоню.

Ризикуючи опинитись під колесами, вони щодуху, не подаючи голосу, мчать за транспортним засобом. Переслідування закінчується так само раптово як і починалося. Після цього вони повертаються на вихідні позиції. Це повторюється кілька разів. Потім, втамувавши жадобу пригод, собаки спокійно йдуть собі разом у двори, мабуть обмінюючись на зрозумілій їм мові, враженнями від дійства.

Розвага ця, безумовно, небезпечна. Кожного разу, реалізуючи у такий спосіб мисливські інстинкти, руденькі ризикують життям. Але що тут поробиш - яке в них життя, такі й розваги. Зрозуміло, що при господарі, якби він був, вони б знайшли своїй кмітливості й винахідливості інше застосування, а їхні природні відвага й сміливість могли б в разі необхідності й захистити доброго хазяїна.