Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


Ошийник для журналіста

З керівницею прес-служби ВАТ "Дніпрошина" Вірою Касьяновою мене звів випадок. Несподівана зустріч відбулась на прохідній адміністративної будівлі заводу. Для того, аби бути стовідсотково впевненим, що чергова критична стаття про гендиректора підприємства Віталія Вербаса ("Чи всіх своїх героїв знає "Батьківщина?" - див. головну сторінку Інтернет-видання) не залишиться поза увагою її головного фігуранта, приніс роздруківку вже розміщеного на сайті матеріалу - хотів вручити безпосередньо Віталію Володимировичу, а якщо не вдасться йому особисто, то передати через приймальню. Пішов, сказати б, "на Ви". До речі, це була п'ятниця, 13 січня поточного року. Озброєний диктофоном, був готовий вислухати слово керівника у відповідь на звинувачення і претензії, викладені в статті.

Опинившись у "лігві", зрозумів, що побачення з "самим" мені не "світить". До пропускного пункту, де я був зупинений охороною, з приймальні спустилася секретарка. Назвавшись, поінформував її про мету візиту і передав роздруківку.

- Там вказано ваш телефон? - запитала вона в мене.

- В базі даних гендиректора він є: Віталій Володимирович одного разу зв'язувався зі мною, реагуючи на мою публікацію про нього в місцевій газеті, але якщо потрібно, можу вказати телефон і тут, - з цим написав номер на папері.

Свідком бесіди, випадково проходячи повз, якраз і стала не знайома мені до цього Віра Касьянова. Почувши моє прізвище, підійшла і запропонувала переговорити в її кабінеті. СПЕЦКОР, завжди відкритий до діалогу й готовий вислухати різні думки та аргументи зацікавлених сторін, охоче пристав на люб'язну пропозицію.

Починаючи розмову, прес-секретарка відразу запропонувала перейти на "ти". Оскільки свій візит СПЕЦКОР вважав, так би мовити, офіційним, висловлена ініціатива була відхилена, як така, що не відповідає статусу заходу. Хоча, як зазначив Інтернет-автор, якщо співбесідниці буде зручніше звертатися до нього на "ти", то нехай вже, лише не варто вимагати те ж саме від нього. Відтак обидві сторони продовжили перемовини відповідно з нормами ділового етикету.

На початку СПЕЦКОР був дещо спантеличений двома протилежними за змістом твердженнями прес-секретарки. Вона сказала, що, наводячи довідки в професійному середовищі, стикнулася з тим, що про журналіста Олексія Мазура ніхто не чув, але трохи згодом, посилаючись на ті ж самі джерела, повідомила, що їй радили не зв'язуватись зі мною й оминати, про всяк випадок, стороною.

Так "не чули", чи застерігали від зустрічі? Якщо справді про мене не знають, то на підставі чого радять триматись подалі? Мабуть, шукаючи способи вколоти якнайгостріше, Касьянова не змогла зупинитись на чомусь одному, обрати конкретний спосіб атаки, а тому застосувала обидва, знівелювавши тим самим результат.

Я, наприклад, теж до певного часу нічого не чув про журналістку Касьянову, жодного разу не бачив на прес-конференціях, інших заходах за участю представників ЗМІ, взагалі не підозрював про її існування. Але це аж ніяк не може заперечувати фактичну наявність Касьянової серед журналістської братії та її успішність в професії. І якщо хтось не знає журналістку Касьянову, то хіба цю обставину можна потрактувати, як її особисту професійну проблему, тим більше дорікати їй цим?

Трохи згодом Касьянова сказала, що якось побачила мою публікацію в газеті, де вона працювала і... здивувалася цим фактом. Про причини такого емоційного ефекту можна лише здогадуватись, але, ознаки професійної діяльності ніким не знаного, за її словами, журналіста, виявляється, були очевидними навіть для неї ж самої.

А якщо взяти до уваги те, що тривалого часу автор співпрацював з однією з найрейтинговіших місцевих газет, яка в силу своєї опозиційності до кучмівської влади та багатьох інших сприятливих для рейтингу обставин користувалася підвищеним попитом як у пересічного люду, так і можновладців (до того ж, я не маю звички підписуватись якимось недолугим псевдом), то її твердження про абсолютну мою незнаність серед колег по цеху нічим іншим, як примітивним антикомпліментом не назвеш.

- Звідки в вас так багато агресії до Віталія Володимировича? Чому ви такий злий на нього? - запитала прес-секретарка.

Відповідь на запитання - у самих моїх статтях. Не було жодної, де б журналіст, піддаючи його критиці, не супроводжував це відповідною аргументацією. Подібне запитання доречне до людини, яка, припустимо, написала на паркані великими літерами "ВЕРБАС - ГИДОТА", а для пояснення позиції не вистачило крейди або фарби. Та в бесіді з Касьяновою все ж дав необхідні коментарі щодо змісту претензій та їхньої тональності.

Далі послідував закид настільки несподіваний, що, чесно кажучи, ледь не шокував СПЕЦКОРА. Що б прес-секретарка не казала і не чула, з її вуст не сходила голівудська усмішка. Мабуть тому цього разу з них злетіло:

- А чому ви не посміхаєтесь?

-...Перепрошую?

- Ну, скільки ми вже не говоримо, а ви ще жодного разу не посміхнулись. Чому це так?

Отакої... Та ми ж не анекдоти розповідаємо, про серйозні речі ведемо розмову. До чого тут "чому не посміхаєтесь?". Що за маячня? Чи відсутність невмотивованої посмішки у людини - зайвий доказ її агресивності? Так слід розуміти логіку Касьянової?

Прес-секретарка поцікавилася генеральною метою, яку я переслідую своїми статтями про її улюбленого шефа. Я відповів, що у такий, доступний для мене спосіб, прагну відновлення справедливості, належного "вшанування" Вербаса пропорційно тому, що він заслужив як депутат, гендиректор і людина. Зрештою, в своїх статтях я кажу те, про що мовчить його совість, без надії сподіваючись, що якщо її не вдасться розбудити мені, то, можливо, це виявиться під силу закону, в якого, за наявною у СПЕЦКОРА інформацією, до Віталія Володимировича, також є певний інтерес.

- Сьогодні прийшов для того, аби передати Вербасу чергові звинувачення. Готовий вислухати слово у відповідь - ось диктофон прихопив - і розмістити взяте інтерв'ю на сайті, - твердо заявив я.

- А може все це через те, що ви просто заздрите Віталію Володимировичу: успішності його кар'єри, здобутому ним високому соціальному становищу? - припустила Касьянова. - Але ж він насправді заслужив це своєю копіткою працею. Віталій Володимирович на підприємстві і вдень, і вночі, він тижнями сім'ї не бачить...

Який зворушливий пасаж... Прикладів тому, як навіть затяті негідники наживають собі величезних статків і стають знаними та авторитетними (в тому числі, що називається в "законі") людьми, на білому світі й зокрема в нашій країні - через край. Але чи може бути їхній успіх прикладом і предметом заздрощів для чесних людей? А щодо сім'ї, яка не бачить свого годувальника тижнями (якщо можна вважати таку тезу серйозною), то якби ця ситуація не влаштовувала Віталія Володимировича та його близьких, впевнений, вихід легко було б знайдено, а тому співчутливі зітхання Касьянової тут навряд чи доречні.

Далі Касьянова навела порівняльну характеристику її нинішнього і попереднього хазяїв, тобто патронів. До служби у Вербаса вона працювала на депутата з прокучмівської на той час більшості, почесного президента шпалерової фабрики "Дніпромайн" Л. Г. Сергієнка. Після премоги Помаранчевої революції той відчув себе соціалістом і легко знайшов політичний притулок у фракції, а потім і партії принципового борця проти кучмівської системи влади Олександра Мороза. Нині Сан Санич називає Сергієнка "найпершим соціалістом". Як саме "шпалеровий барон" заслужив цей титул - достеменно знає лише Мороз, та люди припускають, що Леонід Григорович був так охрещений пропорційно зробленому внеску до партійної скарбнички.

- Ви знаєте, це небо і земля, Віталія Володимировича і Сергієнка навіть близько порівнювати не можна, - захоплено щебетала Касьянова. - Щодо Сергієнка, цілковито погоджуюсь з вами, що він мерзотник (цьому "достойнику" СПЕЦКОР також присвятив не одну публікацію - прим. авт), але ж Вербас - це повна протилежність йому.

- Чого ж не сигналізували про "мерзотність" Сергієнка суспільству, а піарили його, прикрашаючи імідж, вводячи людей в оману?.. От і маємо тепер "найпершого соціаліста", за висловом Мороза.

- Сама дивуюсь, як Мороз міг знайти з такою людиною спільну мову...

- Бачите, яким виявився ваш попередній шеф, то чи не поспішаєте ви з висновками про теперішнього? В матеріалі, який приніс, я навожу думки людей про Вербаса, які довгі роки працювали та працюють на "Дніпрошині", а скільки ви тут, на заводі?

- 8 місяців.

- Ого?!

- Чому ви не називаєте прізвищ цих людей?

- А ви не здогадуєтесь, чому? До того ж закон дає мені таке право.

За Вірою Касьяновою, претензії, що я висуваю до Вербаса і які стосуються комунальної сфери, взагалі не за адресою.

- В під'їзді мого будинку немає світла. Так що, іти з цим до Вербаса?

- Відсутність лампочки в під'їзді і опалення в багатоквартирних будинках впродовж трьох зим - проблеми неспівставні. І в кого ж добиватися тепла, як не в організатора штучного Холодомору Віталія Вербаса. Щодо вашої проблеми, або самі вкручуйте, або звертайтесь до ЖЕКу. Якщо це не допоможе, ідіть до вищих інстанцій, в тому числі і до депутата, а якщо це Вербас - значить до нього, такого права вас ніхто не позбавляв.

Прес-секретарка зробила черговий закид, цього разу в тім, що я буцімто пропоную вирішувати згадані проблеми за рахунок зарплати шинників.

Такий підхід є спрощеним до примітиву. По-перше, ніхто не вимагав і не просив надавати послугу з опалення безплатно. Зверталися до гендиректора підприємства, що припинило постачати тепло, й одночасно депутата міськради Вербаса ті, хто справно оплачував і навіть наперед, а змушені були мерзнути однаково зі злісними боржниками.

По-друге, в його депутатській компетенції було ініціювання або й остаточне вирішення цієї проблеми в міській раді. Якби вона перебрала в свою комунальну власність відомче житло збанкрутілого тресту, мешканці з заручників фінансової неспроможності треста перетворилися б на звичайних городян, якими опікується міська влада.

Але цікаво, що і самі шинники давно потерпають від схожих проблем. "Стараннями" Вербаса його відомче комунальне господарство доведене до жалюгідного стану. Замість виконання закону про передачу ВСЬОГО відомчого житла в комунальну власність, який зобов'язував виконати цю процедуру ще в 1999-2000 роках, житло шинників експлуатувалося без належного догляду й ремонтів і в результаті, за інформацією депутата міськради Віктора Серженка, з 87 будинків придатними для житла в 2005 році (коли нарешті відбулася передача житла в комунальну власність) визнані тільки чотири і міськрада вимушена судитися з "Дніпрошиною" через невиконання умови сплати мільйона гривень, замість якого завод проплатив десь півтори сотні тисяч.

Проте гроші, і чималенькі, у Вербаса завжди знаходяться для розширення торговельних площ на ринку, який на 12 кварталі називають "вербасівським". Там будівництво весь час іде ударними темпами, незважаючи і на тріскучі морози. От що для Вербаса є пріоритетом, а на страждання потерпаючих від відсутності опалення городян депутату міськради начхати.

Недвозначним натяком-попередженням з тих же усміхнених вуст прес-секретарки прозвучала несподівана фраза:

- Ваші публікації заважають мені працювати, - мовила Касьянова. - Ми з вами в одній газеті... Що ж будемо робити?

Тут необхідні наступні пояснення. На той час (січень 2006 р.) СПЕЦКОР активно співпрацював з друкованим органом обласної організації ВО "Батьківщина" - одноіменним виданням. Запрошення до творчого контакту надійшло навесні 2005 року. Спочатку був дописувачем на гонорарах, потім, з розширенням фінансових можливостей видання, увійшов до штату газети.

Оскільки сповідувана редакцією політика була повністю співзвучна з особистою громадянською позицією, працювалося мені максимально комфортно і затишно. Цьому ж сприяв і клімат в колективі, що складався з знаних професіоналів, чуйних і добрих, патріотично налаштованих людей, майстрів своєї справи.

На жаль, гармонію було підірвано на початку поточного року. Коли дізнався про місцеві списки БЮТ з наявністю в них цілої низки одіозних постатей, одним з яких був Вербас, не зміг промовчати про невідповідність таких "діячів" високим Помаранчевим стандартам, що проголошувались лідеркою партії. Більше того, в редакції знайшов повну підтримку, особливо щодо оцінки гендиректора "Дніпрошини" Віталія Вербаса. Раніше надруковані (декілька років тому) в "ЛИЦАХ" мої матеріали про нього були надані для ознайомлення в обласний штаб і особисто керівниці регіональної організації "Батьківщини" Антоніні Ульяхіній.

В цей же час і написав статтю "Чи всіх своїх героїв знає "Батьківщина"?", яку розмістив на своєму персональному сайті і, зробивши роздруківку, відніс Вербасу. Працюючи над матеріалом, мав телефонну бесіду з Віталієм Володимировичем, в якій прямо сказав йому, що наявність в партійних лавах людей з таким, як у нього шлейфом, дискредитує шановану в суспільстві і мною особисто політичну силу.

Тепер, розмовляючи з прес-секретаркою, почув від, СКАЗАТИ Б, колеги: "Ваші публікації заважають мені працювати. Ми з вами в одній газеті... Що ж будемо робити?".

По-перше, якщо Касьянова і працювала в "Батьківщині", то особисто я не бачив ні її самої в редакції, ні її матеріалів на шпальтах газети. По-друге, виявляється, я своєю журналістською діяльністю створюю їй... проблеми??? Як журналіст, якщо він справжній, може зважитись на такий випад?

Такі слова Касьянової засвідчують її новий статус - не журналіста, а слуги свого хазяїна.

По-третє, це "що ж будемо робити?" нагадало відомий вислів іншого, куди більш могутнішого хазяїна: "Немає людини - немає проблеми". Та саме таким методом, як засвідчили подальші події, і вирішили діяти в місцевій, такій "демократичній", такій "помаранчевій" "Батьківщині".

Дії у відповідь розпочалися відразу після мого візиту на завод. Такий вчинок новоспечений "батьківщинець" Вербас простити журналісту, звісно, не міг: залишаючись внутрішньо безнадійним кучмістом, ну не може він допустити плюралізму думок, можливість дискусії, відкритого діалогу з проблемних питань, а критики на свою адресу - тим більше. Він легко знайшов спільну мову з такими ж, як сам, в місцевому штабі. Туди і в редакцію почали телефонувати й приходити, вимагаючи негайного застосування відповідних санкцій до журналіста.

Слухняно й заповзятливо виконуючи вказівки свого шефа, до редакції прибігала і Віра Касьянова. Нехай сказане нею залишатиметься на її совісті.

До честі редакції, кілька хвиль таких рішучих атак було відбито. Намагаючись вирішити гостру конфліктну ситуацію, мені радили "пригальмувати", хоча ніхто не ставав на бік гендиректора "Дніпрошини". Навпаки. Мені відомо, що редакція партійного видання принципово відмовилась друкувати запропоновані їй статті про керівника заводу, кандидата в депутати міськради від "Батьківщини" Вербаса: розмістити на шпальтах газети критичні матеріали про нього не дозволяла партійна дисципліна, а хвалебні - совість.

"Те, що вам відомо про Вербаса - лише верхівка айсберга, - чув я від обізнаних людей з "Батьківщини". - Конфлікти з такими, як він можуть бути небезпечні. Ви ж в курсі, як це буває. На жаль, прикрих інцидентів з журналістами в нашій країні вистачає". "А як же Майдан?" - запитав я. "Який Майдан? - чув у відповідь. - Озерніться навколо: хіба щось змінилося?.. Перемога Майдану на таких, як Вербас не розповсюджується...".

Але СПЕЦКОР не прислухався до застережень. На сайті періодично з'являлися нові статті, присвячені Вербасу. І от, коли в одній з них журналіст наважився зазіхнути на рідну тітоньку Леді Ю - Антоніну Ульяхіну, переказавши у декількох словах критичні зауваження партійців щодо стилю і методів здійснюваного нею керівництва, що відкриває шлюзи для припливу в організацію кучмістів на зразок Вербаса, - тут все і вирішилося.

"Та він же апологет Юлії Володимирівни, - спробували захистити норовистого, - ви читали його статті, заходили на сайт?" - "Що, мені робити більше нічого?.." - послідувала лаконічна й вичерпна відповідь Ульяхіної. Вирок, винесений співпраці журналіста з газетою, оскарженню не підлягав."Тут безумовно, без втручання Вербаса не обійшлось, - переповіли мені. - Стаття на сайті могла запросто пройти повз Ульяхіну, але з боку Вребаса, вочевидь, пильно стежили, вичікуючи підходящого моменту..." .

***

СПЕЦКОР ніколи не був і не збирається бути нічиїм слугою. Не в його звичках підшукувати собі хазяїна і радо підставлятись під ошийник. Місію обраної професії він вбачає в іншому... От і має відповідний результат.

Стиль "усі-пусі" в журналістиці для СПЕЦКОРА є неприйнятним. Мабуть саме ті, що вже мали нагоду переконатися в цьому (можливо й на власному досвіді), і радили Касьяновій триматися від нього, про всяк випадок, подалі.

Не кожен може дозволити собі розкіш мати впливових ворогів. Виходячи з цього, СПЕЦКОР має велику втіху. Тим більш значущими і дорожчими для нього будуть майбутні перемоги!

P.S. Для заглиблення в тему читай матеріали на головній сторінці сайту: "Чи всіх своїх героїв знає "Батьківщина"?", "Місцеві списки БЮТ боляче ранять серця помаранчевих", "Справа" Вербаса поповнюється новими сторінками", "Вербас зникає у полудень", "Підманула, підвела", "Побачення з депутатом - ризик для життя, або Кучмізм помер, хай живе кучмізм!".



:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть

Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64