Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


Такі різні "брати"... Про відмінності національних характерів українців і росіян

...Національний характер кожного народу формувався протягом тривалого періоду його історичного розвитку під впливом певних домінуючих соціальних верств, що дали свій образ цілому суспільству. У Франції це було дворянство часів абсолютизму з його абстрактним логічним мисленням і виробленою естетичною формою побуту і виразу; в Англії - пуританська буржуазія, з її суворим посланницьким світовідчуванням і змаганням до внутрішньої (релігійної) і зовнішньої (політичної) свободи. В Україні формувала національний характер козаччина, що знаходило свій вияв як у реальній формі - боротьбі за інтереси козацького стану, так і в ідеалізованій - народолюбній поезії та історіографії...

Козацько-селянська основа українського народу виробила в нього також нехіть до деспотії і взагалі твердої влади, а також змагання до індивідуальної свободи...

Свободолюбність, нахил до егалітаризму, індивідуалізм - це ті риси українського характеру, що виявились найвиразніше після Хмельниччини. З індивідуалізмом в Україні поєднувалися також авантюризм і кар'єризм у їхньому негативному і позитивному значенні. Коли в ідеї мають панувати рівність та елекція, то чому не можу я бути гетьманом чи полковником і чому маю слухати наказів інших? Причому, якщо у Московській державі з її становою нерівністю процвітало самозванство, то в Україні Барабаш, Опара, Петрик, Суховій та інші не ховалися за фікцією і в усіх своїх домаганнях називали себе своїм власним іменем.

Із зазначеними етнополітичними та етнопсихологічними рисами, особливо свободолюбності і рівноправності, тісно пов'язане почуття власної гідності, яке в Україні було значно більше розвинене, аніж у Росії. Це пояснювалоя тією обставиною, що панщина на більшій частині української території не тривала так довго, як у Польщі або Росії, а повстання Б. Хмельницького настільки змінило суспільні відносини в Україні, що у свідомості українського народу панське право більш-менш реально відбилося лише через півтора століття.

Водночас, як зазначав видатний український філософ Д. Чижевський, слов'яни взагалі, й українці зокрема, схильні до безмежного захоплення, піднесення, однак після першої невдачі зневірюються у можливості остаточного успіху і так само швидко переходять до стану повної розпуки і цілковитого знеохочення до подальшої праці. На думку вченого, ця риса характеру є результатом чуттєвого, а не раціонального думання українця, хитань чуттєвого життя між протилежними екстремами, що перешкоджає утриманню внутрішнього ладу і стабільності, гальмує процес систематизації мислення і справи.

Нарешті, ті катастрофи, яких зазнав український народ у своєму історичному розвитку, сформували в українському характері й таку досить поширену рису, як замкненість. Ця риса випливає із бурхливої історії України, по якій мандрували протягом століть різні військові сили. Виявляти свою щиру думку перед ними бувало завжди небезпечно.

Згадані вище елементи українського народного характеру в умовах іншого, російського, а потім радянського суспільно-економічного ладу дещо змінилися. Два процеси - урбанізація, внаслідок якої український національний характер уже не репрезентується однобоко тільки селянством, і русифікація, якої зазнала частина української інтелігенції в містах і яка виробила в неї своєрідний диморфізм, призвели до того, що чуттєві емоційні риси, якими жило українське селянство, багато в чому були замінені рисами раціоналістичними, що виробляються в обставинах міського життя.

Існуюча різниця між етнічними і культурними типами українця, росіянина і білоруса пояснюється також тим, що великоруська народність у давні часи формувалася переважно на фінському ґрунті, білоруська - в близьких стосунках з литовською групою, українська - в сусідстві з тюрками. Ці впливи, а також різноманітні фізичні, економічні, політичні та культурні умови сформували лінґвістичну і психофізичну окремішність даних народностей.

Визнаючи як незаперечний факт той надзвичайний вплив, що його справив російський народ на історію і культуру України, не можна також іґнорувати наявність певної духовної єдності, що завжди існувала між українським етнічним елементом і західноєвропейським життям.

Микола Костомаров у своїй праці "Дві руські народності" в порівняльних характеристиках етнопсихологічних рис російського та українського народів визначає російський експансіонізм, перевагу общини, загалу над особистістю, обмеження індивідуальної свободи, що сприяло становленню в Росії абсолютної монархії, і, на противагу - українську свободолюбність, прагнення до вільних спілок і федеративних форм суспільного життя, перевагу особистості над загальністю.

Даючи психологічну характеристику українському народові в цілому, особливо при порівнянні його з російським, етнопсихологічна характеристика котрого подається нижче, варто в першу чергу виділити серед притаманних йому рис почуття власної гідності та повагу до гідності чужої, схильність до певних зовнішніх форм, що традиційно встановилися, так званих "законних речей" (етикет, любов до чистоти і порядку, красоти життя). Ці риси наближають українця до західноєвропейської культури - в дечому до германців, з їх солідністю, діловитістю, любов'ю до комфорту, порядку, чистоти; в дечому до романської культури - тягою до форми, елегантністю, бажанням внести у все красу, висвітлити нею кожну сферу життя, взагалі світлим і радісним поглядом на життя...

До позитивних якостей українського народу слід віднести цілісність, стихійну гармонію, високу красу побуту, глибоку вроджену логічність думки, високі культурні та соціальні інстинкти, гуманний характер і тонке етичне почуття, прагнення до справедливості...

Панування російської, польської та австрійської держав на українських землях, розвиваючи силу протесту... натомість ослаблювало інстинкт організації. Відомий український вчений, професор Іван Мірчук, який довгі роки очолював Український науковий інститут у Берліні, зауважував, зокрема, що український народ відкидає з рішучістю усі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна й повне підпорядкування волі вищого.

Російський народ у контексті історії і політики Московсько-Володимирського князівства, Російської та радянської імперій, попри етнічно й історично близькі для українського народу риси, виробив глибоко відмінний від українського і взагалі європейського свій власний характер та етнопсихологію. Якщо в середовищі українського народу існували етнопсихологічні та етнополітичні відмінності між його різними землями, то російський народ з його давньою міцною і неперервною державністю виробив насамперед етнопсихологічні класові особливості, які простежуються в усій його історії.

У характеристиці особливостей російського народу слід враховувати два історико-політичні фактори: по-перше, протягом століть Росія була найбільш деспотичною монархією у світі. Її конституційний режим тривав лише одинадцять років, а демократичний, що встиг проявити себе скоріше проголошенням принципів, аніж їх утіленням - якихось вісім місяців. Ледве звільнившись від царизму, народ, нехай не добровільно і не без боротьби, підкорився новій більшовицькій тиранії, порівняно з якою навіть царська Росія видається раєм свободи. За таких умов можна зрозуміти "песимізм" деяких західних вчених, які доходять висновку, що Росія органічно породжує деспотизм із своєї національної суті або геополітичної долі і в своєму деспотизмі начебто легше здійснює своє історичне призначення (А. Улам, Р. Пайпс, Я. Пеленський)...

М. Грушевський, зокрема, зазначав, що російський народ, хоча і європеїзований, проте цілком перебуває під впливом східного духу і стихій, а тому і характер російського народу кардинально відрізняється від європейського... Якщо Київська Русь вільно сприймала культурні впливи Візантії, Заходу і Сходу, а час монгольського іга був періодом штучної ізоляції і вибору між Сходом і Заходом (Орда і Литва), то вже Москва уявляється державою і суспільством переважно східного типу, яке, однак, уже в XVII ст. починає шукати зближення із Заходом. Епоха від Петра I до Леніна - це проникнення і домінування Західної цивілізації на території Російської імперії, і нарешті, радянська епоха - знову штучна ізоляція і домінанта державної політики на зразок східних деспотій, зі своєю ортодоксальною релігією - марксизмом і жорстким придушенням усілякої свободи. Періоди свободи або деспотії зумовлюються не лише боротьбою Сходу і Заходу, але й придушенням або відторгненням тих соціальних груп, які носіями цієї свободи могли потенційно бути і реально були.

У Київській Русі були сприятливі умови для розвитку особистої і політичної свободи. Двохсотлітнє татарське іго ще не було кінцем свободи навіть для князівств, розташованих на етнічно російських землях і лише після звільнення від татар ця свобода починає втрачатися. Лише московський цар, як правонаступник ханів, міг покінчити з усіма суспільними силами, що обмежували самодержавство. У московській землі впроваджуються татарські порядки в управлінні, суді, зборі данини; поступово зсередини татарська стихія почала домінувати в соціальних відносинах Росії.

Сам процес збирання земель здійснювався східними методами, абсолютно не схожими на одночасний процес ліквідації західного феодалізму. Увесь верхній стан населення примусово виводився до Москви і замінювався чужими переселенцями, повністю викорчовувались усі місцеві особливості і традиції. На відміну від Франції, Німеччини і Англії поняття малої батьківщини втратило будь-який історичний колорит і Росія поступово ставала суцільною Московією - одноманітною територією централізованої влади, природною умовою для деспотизму.

Боярська аристократія намагалася захистити аристократичну свободу проти православного ханства і протидіяти перемозі опричнини - нового "демократичного" класу, варваризації правлячого стану і росту холопської самосвідомості в його середовищі. Проте народ не підтримав Д. Адашева, А. Курбського і Сильвестра у їхніх спробах, спираючись на Земський собор, розпочати еру російського представницького ладу. Він підтримав Івана Грозного і тим самим зробив, свідомо чи підсвідомо, свій вибір між національною могутністю і свободою, хоча цей вибір призвів до неймовірно тяжчої його експлуатації. Причини цієї підтримки зрозумілі, оскільки вони одні й ті ж саме тоді, коли народ підтримує деспотизм проти свободи: соціальні протиріччя і національна гордість.

З часів Петра I російський менталітет роздвоюється і на рубежі XVIII-XIX ст. остаточно розпадається на дві психології, два характери - дворянський і народний. Надзвичайно різка грань відділяла невеликий верхній стан, що жив західною культурою, від народних мас, які соціально і духовно залишились у Московії. До народу належало не лише кріпосне селянство, але й усе торгово-промислове населення Росії, міщани, купці і більша частина духовенства...

Аж до 1825 р. дворянство в Росії було носієм політичного лібералізму. В 1905 р. народ, втративши віру в царя, довірив інтелігенції керівництво в боротьбі за рівність і свободу. Але водночас ця втрата супроводжувалася крахом усіх основ особистої і соціальної етики, що проявилося повною мірою у революції 1917 року. Саме в період революційних потрясінь М. Грушевський, аналізуючи ці події, розкриває негативні риси, притаманні російському народові, які поступово визначалися в процесі його державного життя і особливо яскраво проявлялися в моменти бунтів та революцій.

Це, по-перше, відсутність власної людської гідності і неповага до гідності іншої людини; по-друге, відсутність смаку до зручного, добре врегульованого життя для себе та неповага до чужих інтересів і потреб у такому житті; по-третє, відсутність волі до організованого суспільного і політичного життя, схильність до анархізму і навіть до соціального та культурного руйнування, легковажне ставлення до суспільних та культурних цінностей; по-четверте, вічне хитання між суспільним та моральним максималізмом і повним нігілізмом, котре призводить нерідко до повної втрати моральних критеріїв.

Радянська влада з року в рік нещадно викорінювала свободу як етнопсихологічну рису російського менталітету. Створена за двісті років свободолюбива формація російської аристократії зникла майже вся. Ті в її середовищі, хто не бажав загинути або залишити батьківщину, мусили назовні назавжди поховати в собі почуття свободи і навіть саму потребу в ній і жити подвійним життям. Нова радянська людина не стільки виліплена в марксистській школі, скільки народилася з московського царства, злегка отримавши марксистько-більшовицьке підфарбування. Вона цінує дисципліну і примус і не вірить у значення особистого почину; не вірить не лише мімікрована традиційна партійна еліта, але й створена нею величезна нова інтелігенція.

/СПЕЦКОР за матеріалами наукових праць з питань теоретико-методологічних основ української політології, зокрема, затвердженого Міністерством освіти України Курсу лекцій В.А. Потульницького - К.: Либідь, 1993./



:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть

Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64