Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


ЗОНА ВЕРБАСА

5 липня, об 11:00 автор Інтернет-сайта "СПЕЦКОР" разом з депутатом Дніпропетровської міської ради Віктором Серженком (КПУ) прийшли на Краснопольську, 11, аби зустрітися з мешканцями гуртожитку "Дніпрошини" (читай матеріали на сайті: "Депутат ВЕРБАС відбирає житло у мешканців гуртожитку?", "Кому визначати долю гуртожитків та їхніх мешканців?"). Вхідні металеві двері були міцно зачинені. Депутат декілька разів постукав. Після тривалого очікування нарешті з'явився молодик у формі охоронця. Обидва візитери назвалися, продемонструвавши свої посвідчення: народний обранець - депутатське, журналіст - прес-картку члена НСЖУ. Спитавши дозволу пройти у гуртожиток, отримали категоричну відмову.

- Я не маю права вас впускати! - твердо заявив охоронець.

- Я депутат міської ради, - нагадав про свій статус Віктор Миколайович.

- Ну і що з того? - почулося від охоронця.

- Сюди прийшли депутат і журналіст, ми хочемо зустрітися з людьми - мешканцями гуртожитків, чому ви нас не пускаєте? - поцікавився СПЕЦКОР.

- Забирайтеся звідси геть! - гаркнув охоронець - Якщо ви не залишите приміщення, я вимушений буду застосувати фізичну силу!

- На якій підставі? - поцікавився представник електронного видання, угледівши в наступному русі молодика, здійсненому в бік депутата, реальну загрозу силового впливу.

- На тій, що я тут охоронець і маю охороняти порядок, який ви порушуєте!

- Яким чином ми його порушуємо? Ми обидва при виконанні своїх службових обов'язків: депутат і журналіст, - знову спробував пояснити охоронцю СПЕЦКОР.

- А раптом у вас посвідчення фальшиві! - проявив "кмітливість" вартовий.

Депутат Серженко зажадав від охоронця, аби той зв'язався зі своїм керівництвом, що і було зроблено. Результати перемовин ніяким чином не скорегували ситуацію: молодик у камуфляжі почав вимагати, щоб непрошені гості пішли геть в більш брутальній формі, ніж раніше, супроводжуючи свої імперативи нецензурною лайкою.

- У мене наказ нікого не впускати, окрім мешканців гуртожитку! - дедалі розпалявся вартовий.

- А як у випадку, коли до мешканців гуртожитку приходять знайомі, родичі, друзі?

- Вони спілкуються з ними на вулиці! - доповів охоронець. - Геть звідси, а то вже задрочили!

- ...Я, мабуть, все ж таки наважуся на те, аби викласти в статті вашу мову прямим текстом, оскільки це є досить яскравим фактом.

- Викладай що хочеш! Мені, блядь, по хуй! Зрозумів! Отак і напиши!

Подальша бесіда журналіста з мешканцями гуртожитку відбулася у дворі.

- Я пропрацювала на Шинному заводі 34 роки, з лютого-місяця 1973 р., до 11 червня поточного року, коли мене скоротили за те, що не виселилася з цього гуртожитку, - говорить Алла Володимирівна Жовнір. - По тій самій причині скоротили всіх чотирнадцять співробітників, які тут проживають, окрім лише однієї жінки, в якої дитина - їй років 10, здається. Нині маю статус безробітної, вимушена підшукувати іншу роботу.

- Мій стаж на Шинному заводі починається з того ж, 73 року, - вступає в розмову Тетяна Іванівна Величко, - і звільнена з тієї ж причини - за "неслухняність"... Нас всіх, кого раніше, кого пізніше повиганяли - перше березня став останнім днем моєї роботи на заводі. Але оскільки в мене пільгова пенсія за шкідливі умови праці, тому на "біржі" не стою.

СПЕЦКОР: Розкажіть, будь-ласка, з чого і коли у вас розпочалися проблеми?

- Взагалі вони розпочалися наприкінці 2004 року, коли укладався договір на проживання в гуртожитку між мешканцями та адміністрацією, - відповідає Алла Володимирівна. - Нам намагалися нав'язати кабальні умови. Мало того, що вони зажадали астрономічні суми за проживання, так ще й написали, що мають право на розірвання угоди в односторонньому порядку, тобто захотіли - вигнали. Ми не погодилися це підписувати, адже усвідомлювали, що будь-якої миті можемо опинитися з дітьми на вулиці. Дуже образливо, звичайно, опинитися під такою загрозою, незважаючи на 34 роки, віддані рідному підприємству.

Через те, що ми не погодились укладати угоду, на нас подали до суду.

СПЕЦКОР: "Дніпрошина" подала на вас до суду?

- Так. Ми судилися-судилися і виграли. Ми відстояли своє право не підписувати такий договір. Потім, коли "Дніпрошина" вирішила як то кажуть "продати собі, чи придбати комусь" цей гуртожиток, вони почали підвищувати ціни на проживання, на ліжкомісце. Багато людей під страхом звільнень були вимушені попідписувати договір...

СПЕЦКОР: Скільки людей, до речі, мешкають в гуртожитку нині?

- 14 дорослих і троє дітей... Це всі вже, власне, колишні працівники "Дніпрошини"... Основна маса старих працівників була виселена, оскільки буцім-то з метою "омолодження" колективу, завод понабирав чимало молоді. Серед їхнього числа виявилося багато таких, яким головне було - аби де-небудь зачепитися за житло, переночувати. А тут їм спочатку на 2 місяці надавали житло безкоштовно та ще й "підйомні". Це молоді люди, які були не проти гульнути. Потім вони відпрацьовували ті два місяці, пропиваючи ледь не всі свої заробітки, і йшли далі, підшукуючи собі іншу роботу... А отих, які приблизно нашого віку, "Дніпрошина" поскорочувала до того, що спеціалістів тепер на заводі обмаль.

Потім новоприбулих людей, яким надавали тимчасову прописку - по півроку - переселили в колишній профілакторій. Серед тих, кого переселили - були й такі, як ми - з постійною пропискою, але вони перебиралися вимушено, побоюючись розправи з боку директора підприємства. А ми залишилися. І от тепер нас всіляко притискають.

СПЕЦКОР: Будучи депутатом міської ради, Віталій Вербас виступив на одному з останніх пленарних засідань, зауваживши, що в профілакторії - кращі умови для життя, ніж тут.

- Можливо, для нього і кращі, а для нас - гірші. Там неможлива прописка, позаяк ця будівля не має статусу житлового фонду - це ж профілакторій. Як його можна визнати житловою будівлею, яким чином прописувати людей? Свого часу я там одного єдиного разу перебувала, як в профілакторії... Найбільші кімнати там - 11 квадратних метри на дві людини. Туди ж нічого, окрім двох ліжок і тумбочки не увійде. Оце такі "кращі" умови.

СПЕЦКОР: Ви звертались до керівництва "Дніпрошини", до її гендиректора - як керівника підприємства і народного депутата? Чи намагалися потрапити до нього на прийом - переговорити з приводу ситуації, поділитися своїми проблемами?

- Намагалися, але ані як керівник, ані як депутат він нас не прийняв, - говорить Тетяна Іванівна. - Всіма цими справами, які пов'язані з нашою долею, займається Геннадій Сидоренко - директор із загальних питань. Він сам - колишній військовий...

- Пожежник, - уточнює А.В. Жовнір.

- ...Тому в нього все через "Стоять!", "Сидеть!", "Я сказал!" і таке інше.

СПЕЦКОР: А як вас взагалі переконують в тім, аби ви все-таки залишили гуртожиток, які знаходять аргументи? Для чого вам потрібно переселятися в профілакторій?

- Мотивують тим, що ця будівля - гуртожиток на Краснопольській - потребує ремонту, - пояснює Т.І. Величко. - Але за часи нашого проживання в ньому ми пережили не один ремонт. Нехай би ремонтували собі поверх за поверхом, хіба ми заважаємо? А потім нам відкрито сказали, що "Дніпрошина" хоче його продати. І той же Геннадій Дмитрович якось обмовився, що така ж доля очікує і профілакторій.

СПЕЦКОР: Якщо почитати муніципальні видання, партійну пресу, то Віталій Володимирович подається в них не лише талановитим керівником, відповідальним посадовцем, але й чуйною доброю людиною, яка піклується про соціальний добробут робітників "Дніпрошини", розвиток інфраструктури підприємства та цілого мікрорайону...

- Може в пресі він якось піклується і щось розбудовує, проте насправді - ви ж бачите... одним словом, дуже "чуйна" людина, - підкреслює інтонацією наявність лапок Алла Володимирівна.

- Одне з яскравих підтверджень "чуйності" Віталія Володимировича - оті умови справжньої резервації, в яких ми нині живемо, - додає Тетяна Іванівна. - Ви ж самі щойно могли в цьому переконатися.

СПЕЦКОР: Сьогодні нас - депутата міськради і представника преси - не пропустила до вас охорона. А як ви спілкуєтесь зі своїми родичами, знайомими, колишніми співробітниками, якщо вони приходять до вас у гості? Ви маєте можливість приймати їх в своїх помешканнях?

- Ні, ми такої можливості не маємо, - відповідає Тетяна Іванівна. - До речі, не знаємо, що це за охорона, хто вони і звідки, до якого агентства чи фірми належать. Вони прийшли сюди раптово, зненацька, нас ніхто не попереджав, не повідомляв. Охорона нам заявила, що віднині - ніяких родичів, друзів, знайомих.

СПЕЦКОР: Відколи встановлено "суворий режим"?

- Від 16 червня.

СПЕЦКОР: А в чому, на ваш погляд, необхідність запровадження таких жорстких порядків?

- Я вважаю, це зроблено з єдиною умовою - заради психологічного тиску, аби...

СПЕЦКОР: ...Аби допомогти вам визначитись із правильним рішенням щодо перебування в гуртожитку?..

- І не інакше. Перші три дні ці охоронці взагалі поводили себе у вищому ступені огидно й непристойно.

- 20 червня ми вимушені були звернутися до обласної прокуратури: "...Не назвавши себе, в брутальній формі, представники цієї фірми, щойно увійшовши в гуртожиток, зажадали від його мешканців ксерокопії паспортів, - зачитує звернення до облпрокуратури Алла Володимирівна. - На нашу відмову ми почули образи, погрози відключення газу, світла, води й "влаштувати веселе життя, яке нам і не снилося". Запровадили "комендантський" час - з 9:00 до 21:00. Заборонили відвідини родичами, друзями, знайомими. Двері цілий день під замком.18 червня вийшовших на вулицю в першій половині дня мешканців, назад не впустили. Вимушені були викликати міліцію. Протягом трьох днів несення служби всі охоронці були напідпитку, розпивали спиртні напої прямо на робочих місцях, ніч проводили зі своїми дівчатами. Лексикон, яким послуговувалися охоронці, не можемо навести через його нецензурність".

СПЕЦКОР: Я сьогодні чув...

- Ну так це ще нічого у порівнянні з тим, що чуємо ми. "Охоронці поводили себе вкрай нахабно. Відчиняли й зачиняли двері з образливими висловлюваннями на нашу адресу, незважаючи на те, що всі вони багато молодші за мешканців гуртожитку. В три години ночі охоронці ходили, грюкаючи в двері наших кімнат. Просимо вашого захисту від сваволі так званої охорони та допомоги в встановленні осіб охоронців".

Тетяна Величко навела текст звернення до Прокуратури від обласної організації профспілки працівників сфери підприємництва (голова - Клавдія Крещук), в якому "просять вжити прокурорські заходи щодо відновлення законності та конституційних прав та свобод громадян - мешканців гуртожитку за адресою Краснопольська, 11, який знаходиться на балансі ВАТ "Дніпрошина". У документі також йдеться про те, що "відповідно до статті Житлового Кодексу ніхто не може бути виселений з займаного приміщення або обмежений у користуванні ним інакше, ніж з підстав і в порядку, передбаченим Законом. Укладання договору найму житла в гуртожитку ані Житловим Кодексом, ані Положенням про гуртожитки не передбачено".

- З жовтня минулого року, коли була переселена основна маса людей до профілакторію, в гуртожитку відключене опалення, немає ні світла, ні води, ні газа, лише на першому поверсі нам залишили кухню з двома газовами плитами... - зазначає Тетяна Іванівна.- До речі, саме переселення являло собою дуже гнітючу картину. В нас мимоволі виникали асоціації з каральними операціями фашистів.

- В 2005 році, вони зробили в гуртожитку щось на зразок ремонту, - додає Алла Володимирівна, - по одному з телеканалів тоді показали про це сюжет. Телебачення прозвітувало про те, що, мовляв, Шинний завод зробив "євроремонт" - були замінені труби, санвузли. Я так думаю, що все це - за рахунок неліквідів заводу. За рік весь цей "євроремонт" осипався, оскільки він був лише косметичним, ніби марафет. Сидоренко тоді заявив, що він на нас витратив близько 690 тис., а ми виявилися такими невдячними - не сплачуємо встановлену ними ціну за житло. В підсумку, коли в минулому році відбулось переселення, вони ж самі приїхали і все повідмикали, порозбивали, порізали труби на металобрухт, повивозили.

- Вони молотками розбивали те, що було в нормальному стані: туалети, вмивальниці, - приєднується до розмови ще один колишній працівник заводу з 32-річним стажем, Валентин Павлович, з четвертого поверху. - Вони це робили для того, аби позбавити людей можливості жити. Окрім цього будинку, людям, які в ньому живуть, більше ніде жити. Ну люди, врешті-решт, повинні ж мати право на житло! Як можна виганяти звідси? Хоча всі начальники приїжджали сюди на автівках, і в них проблем з житлом немає ніяких: мають і автівки, і дачі. А ми, прості люди, робітники, які пропрацювали стільки років на підприємстві, чим гірші за них? Як ці посадовці можуть настільки зневажати нас? Вони ставляться до нас, робітників, з неприхованим презирством, хоча по суті повинні опікуватися нашими долями, допомагати, створювати належні умови для трудових людей!

- У мене в руках відповідь з Фонду Держмайна України, в якій, зокрема, йдеться про те, що цей гуртожиток - на Краснопольській, 11 - не є власністю "Дніпрошини"- коментує депутат міськради Віктор Серженко. - Ця будівля не належить Шинному заводу. А вони хочуть провести капремонт з тим, аби реалізувати цю будівлю - це досить розпоширена нині практика в місті. Ну а для цього потрібно викинути кудись звідти людей. Вони обрали профілакторій. За законом, його спочатку потрібно було б перевести з нежитлового фонду до житлового, провести інші відповідні роботи. І лише потім - переселяти, а тут, як бачимо, все легко і просто.

На сесії Вербас заявив, що вони тут діють у відповідності з Законом. Один документ я вам вже навів, а от другий - від Дніпропетровського БТІ: "Станом на 29.03.07 право власності на будівлі по вул. Краснопольській, 11, та Юних Ленінців, 22, не зареєстровано. Отже ці гуртожитки не належать Шинному заводу, відтак дії його керівництва щодо цих будівель схожі на самозахоплення.

СПЕЦКОР: Якщо все так, як кажете, то чому Віталій Вербас дозволяє собі такі дії?

- Вочевидь Вербас відчуває за собою силу, яка його підтримує і завжди захистить, - припускає В.М. Серженко. - Я не став би вдаватися у політичні нюанси, але...

СПЕЦКОР: У вже згадуваній мною пресі Вербас має виключно позитивні характеристики, в тому числі з боку трудового колективу. Його оцінюють як справжнього лідера, блискучого менеджера, управлінця, який володіє цілою низкою людських чеснот...

- Висловити свою справжню думку про нього відкрито відважиться далеко не кожен, - говорить Алла Володимирівна. - Тому що люди його бояться.

СПЕЦКОР: Про те, що люди бояться Вербаса, я чую не вперше...

- Люди побоюються можливих звільнень, інших санкцій.

СПЕЦКОР: Але ж Вербас представляє цілком демократичну партію.

- Під час виборів 2006 року мені доводилося проводити агітаційні заходи на прохідних різних заводів: Пресів, Петровки, "Південмаша", ім. Карла Лібкнехта та інших, і в тому числі на прохідній Шинного, - розповідає Віктор Серженко. - Ви знаєте, у всіх випадках, окрім "Дніпрошини", люди, йдучи зі зміни, жваво реагували, підходили, цікавилися, брали газетки, висловлювали свої оцінки, а от шинники виглядали якимись заляканими, немов боялися помічати агітзахід, майже ніяк не реагували.

- Ще один приклад: от нас тут живе 14 людей, а вийшло зараз лише троє - це теж про щось свідчить, - зауважує Алла Володимирівна.

- Хоча чого вже боятися - хіба може бути ситуація гіршою за ту, в якій ми опинилися? - важко зітхає Тетяна Іванівна. - Як тільки хтось чує прізвище Вербас, то все. Ніхто не хоче зайвих конфліктів, неприємностей. Оскільки Вербас є представником БЮТу, ми навіть давали дві телеграми в Київ - взимку і навесні - Юлії Володимирівні. Але, на жаль, жодної реакції.

- Коли проходили минулі вибори, то з розмов з людьми та з їхніх відгуків не витікало, щоб вони масово підтримували БЮТ, - ділиться спостереженнями Алла Володимирівна, - аж раптом якось чую, що ледь не всі на Кротова проголосували за БЮТ. Там більшість мешканців - робітники Шинного заводу. Наскільки я знаю, масового бажання віддати голоси за цю політичну силу шинники не мали. Так що, виходить, що такий результат - або фальсифікація, або люди проголосували проти своєї волі?

- Зі своїми комунальними проблемами ми неодноразово зверталися до нашої галузевої профспілки, - ділиться Тетяна Іванівна. - Звідти - ніякої допомоги. Ми вступили до профспілки, яку очолює Клавдія Крещук, аби мати хоч якийсь захист. Від нашої профспілки, членами якої ми були стільки років і весь цей час сплачували внески - ніякої дієвої участі.

- А щодо нашої заводської профспілки, яку очолює Раїса Іванівна Півень, то ми зверталися до неї під час судового процесу з "Дніпрошиною", і що, ви думаєте, вона нам сказала? "Дівчата, йшли би ви скоріше з профспілки". Ви уявляєте, щоб таке робітники почули від профспілкового лідера?! - обурюється Алла Володимирівна. - А з приводу наших зустрічей з Вербасом, то коли ми судилися з "Дніпрошиною", одну з нас "на килим" до гендиректора водив юрист, а за другою, на її робоче місце прийшов охоронець і ніби під конвоєм повів до кабінету Вербаса. Я думала, що за мною на "воронку" приїдуть... Але не дочекалася. І на поріг не пустили.

- Грубо кажучи, те, що відбувається на "Дніпрошині", можна навіть порівняти з диктатурою фашистського толку, - заявляє Віктор Серженко.

- Згодні, - в один голос підтримують тезу депутата колишні шинники.

- Я зараз дуже хвилююся за мого сина, йому 17 років, - ділиться своїми побоюваннями Алла Володимирівна.

- Якусь провокацію можуть влаштувати - елементарно, - зауважує Валентин Павлович.

СПЕЦКОР: Так вже вийшло, що Вербас давно перебуває під моєю професійною увагою...

- Це ви раніше в "ЛИЦАХ" були? - цікавиться А.В. Жовнір.

СПЕЦКОР: Так.

- Читали. На заводі теж є газетка - "Шинник". Так там Касьянова (теперішня прес-секретарка Вербаса - прим. авт.) такі статті про Вербаса пише, що він просто ангел. В "ЛИЦАХ" - повністю протилежне...

СПЕЦКОР: І де ж, по-вашому, правди більше: в "ЛИЦАХ" чи в вашому заводському виданні?

- Безумовно в "ЛИЦАХ", - щиро посміхається Алла Володимирівна.

СПЕЦКОР: Коли Віталій Володимирович перестрів мене нещодавно на одній з останніх сесій міськради, то він дорікнув мені, що всі ці негативні характеристики на його адресу я ж сам і вигадую. Отут з нами немає інших моїх, попередніх співбесідників (свого часу я навмисно залишив їх інкогніто, аби вони не постраждали через мене), але їхні оцінки гендиректора явно перегукуються з вашими. За межами прохідної я ще не чув жодного позитивного вислову робітників заводу про свого керівника. Мені самому вже давно хочеться відшукати щирий позитивний відгук про Віталія Володимировича з вуст простих робітників - не представників адміністрації, його помічників чи прес-обслуги. Але мені поки що не щастить, і досі в пошуку.

На прощання Інтернет-автор зробив декілька фотознімків колишніх робітників "Дніпрошини" на фоні вхідних дверей гуртожитку. Якою буде подальша доля цих людей - невідомо. Поки що гуртожиток не обнесено колючим дротом, а його охоронці не вигукують: "Стій, стрілятиму!". Проте, враховуючи вищезазначене, і такий розвиток ситуації не виглядає зовсім нереальним.

Зліва направо: депутат міськради Віктор СЕРЖЕНКО; мешканці гуртожитку (колишні шинники) -
Алла ЖОВНІР, Тетяна ВЕЛИЧКО, Валентин Павлович з 4-го поверху.


Ваш коментар:
e-mail:

Warning: file() [function.file]: Unable to access ./comments/cart_590.txt in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_590.php on line 381

Warning: file(./comments/cart_590.txt) [function.file]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_590.php on line 381


Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/art_590.php on line 384


:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64