Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


ФАКТИ ТА ІЛЮЗІЇ ПРО НЕЙТРАЛІТЕТ

Юрай ЄШКО,
IVO - Інститут з громадських питань, Братислава 1997.

Вступ

Національна Рада Словацької Республіки нещодавно ухвалила рішення про проведення референдуму, під час якого громадяни мають висловити думку, чи хотіли б вони, аби Словаччина приєдналася до безпекового союзу найрозвинутіших країн світу і стала членом НАТО. З огляду на це, а також зважаючи на підготовлену керівництвом НАТО ухвалу про те, які саме країни першими дістануть запрошення до цього альянсу, у Словаччині почали ширитися думки про інші шляхи гарантування безпеки СР. І хоча це суперечить офіційній урядовій програмі, частина урядової коаліції, а саме - представники Словацької національної партії й не лише вони, виступають з пропозиціями щодо проголошення нейтралітету Словацької Республіки. Зокрема, йдеться про те, що такий нейтралітет міг би бути гарантований насамперед Росією.

Хоча тема нейтралітету часто-густо з'являється у висловлюваннях політиків, сама словацька громадськість веде порівняно мало дискусій на тему такої міжнародно-політичної орієнтації та її ймовірних наслідків. А щоб ухвалити таке важливе рішення, безумовно, необхідно розглянути всі позитивні та негативні моменти такого кроку; проаналізувати, який вплив це матиме на майбутнє; і не в останню чергу - що ми можемо перейняти з досвіду тих держав, які у подібний спосіб вже вирішили питання власної безпеки. Наголошую - у подібний, оскільки в політичній та правовій практиці нейтральних держав завжди йдеться про сукупність норм, притаманних лише певній державі.

Доступні опитування громадської думки засвідчують, що якщо, наприклад, міцний політичний чи військовий союз з Росією має у населення Словаччини надзвичайно малу підтримку, то в питанні нейтралітету панує більше неясності. Мета цього дослідження - донести до громадськості найважливіші відомості про те, що саме розуміють сьогодні у світі під нейтралітетом, з яких причин його обрали окремі країни та які перспективи нейтралітету в майбутньому. Лише по тому, в контексті перелічених фактів, можна міркувати над тим, що несе для Словаччини її ймовірний нейтралітет. Ця праця призначена не лише для спеціалістів (журналістів, політиків, військових, студентів, науковців, підприємців, економістів тощо), але й для широких кіл громадськості, оскільки кожне ухвалене рішення щодо міжнародно-політичного спрямування Словаччини стосуватиметься нас усіх.

РІЗНОВИДИ НЕЙТРАЛІТЕТУ

Нейтралітет - поняття історичне, яке має свій розвиток і яке з плином історії змінювало своє значення. Розвиток політичної концепції нейтралітету в цьому столітті досягнув стадії, коли первісне визначення нейтралітету як стану, в якому перебувають держави, які не беруть участі у щойно виниклому конфлікті, - вже не відповідає реальності. Цей тип нейтралітету хоча й існує донині, проте став називатися воєнним нейтралітетом, тобто нейтралітетом під час конфлікту. На відміну від цього поняття із вимежуванням часу, у держав, які не бажають обмежувати свій нейтралітет, увійшло в ужиток поняття постійний або тривалий нейтралітет.

Постійний нейтралітет держава проголошує добровільно, проте його визначення - не проста справа. І тому існує багато визначень нейтралітету. Нейтральною вважається держава, яка взяла на себе формальні зобов'язання про те, що не спричинить війни, не братиме участі у війні та остерігатиметься політики, яка могла б призвести до війни. Наступне визначення називає нейтральною країну, незалежність і недоторканість якої гарантована міжнародними договорами за умови прийняття на себе зобов'язань незастосування сили у відносинах з іншими країнами, за винятком оборони від агресії, а також неприєднання до договорів, які могли б втягнути її у війну [Andrzejevski, P.: Neutralno?? ... s.23]. Отже, з наведеного можна виокремити три основні умови, необхідні для постійного нейтралітету держави:

- уникнення подій та діяльності, які могли б стати причиною війни;

- уникнення членства у воєнних блоках;

- міжнародне визнання та міжнародні гарантії такого стану.

У сучасній Європі цих критеріїв дотримуються чотири держави - Швейцарія, Австрія, Швеція і Фінляндія. Незважаючи на вищезгадані відмінності між нейтральними державами, ці чотири держави можна розділити за певними ознаками на дві групи. До першої належать держави, нейтралітет яких традиційний для їхньої міжнародної політики і які сприймають його як складову свого внутрішнього розвитку. До них належать Швейцарія та Швеція. Навпаки, Австрія та Фінляндія оголосили про свій нейтралітет вже після Другої світової війни, з огляду на їх геополітичне значення та ситуацію, позаяк вони опинилися на рубежі двох новостворюваних силових блоків. Їх нейтралітет не пройшов шляхом довготривалого поступового розвитку, а народився як моментальне рішення тогочасної геополітичної ситуації.

1. ШВЕЙЦАРІЯ

Її нейтралітет найбільше відповідає класичним поняттям нейтралітету і випливає з довголітньої традиції, яка бере свій початок у XVI столітті. У 1515 році швейцарці програли у битві з французами, внаслідок чого втратили територію Ломбардії. Тому в 1546 р. вони ухвалили односторонню декларацію про нейтралітет, якій, проте, не вистачало міжнародно-правового підтвердження. Офіційного визнання цього статусу вдалося досягти у 1648 р. у зв'язку з Вестфальським миром. Та завершенням цього розвитку був 1815 р., коли до тексту Паризьких мирних угод було записано й речення про акт нейтралітету: " Договірні сторони ... визнають завдяки наданому поясненню, що нейтралітет і непорушність Швейцарії та її незалежність від кожного чужого впливу відповідають інтересам спільної європейської політики" [D. de Rougemont.: Die Schweiz ..., s.62 - переклад автора]. Невід'ємною частиною Конституції Швейцарії акт нейтралітету став лише 1848 року. Завдяки нейтралітету не дуже міцний державний союз із сильною армією перетворився на міцну і стабільну державу із слабкою армією, яка почала орієнтуватися лише на обов'язки, пов'язані з обороною.

Проте поступово мета цього нейтралітету почала змінюватися. На самому початку нейтралітет почасти був складовою європейської рівноваги, а почасти - гарантією для утримання цілісності держави. Розвиток протягом XIX століття можна охарактеризувати одним реченням - "З необхідності зробити чесноту". Нейтралітет став моральною складовою швейцарської політики. Відтоді Швейцарії вдалося уникнути усіх війн, в тому числі й обох світових. Під час "холодної війни" її територія дуже часто використовувалася для переговорів Заходу з країнами комуністичного блоку, а швейцарські банки стали найпопулярнішими для безпечного розміщення грошей (навіть "брудних").

2. ШВЕЦІЯ

Її нейтралітет також має власну історію. Проголосив його один із Наполеонівських маршалів Бернадотте, який пізніше очолив шведські війська і спрямував їх проти Наполеона. Вів їх у "Битві народів" 1813 року під Лейпцигом, де Наполеон зазнав остаточної поразки. В 1814 р. приєднав до Швеції Норвегію, як компенсацію за шведську Померанію. Ця коротка війна була для шведів останньою в їхній історії. Колишній французький маршал став новим шведським королем Карлом XIV Яном і вивів свою країну на політичний шлях нейтралітету.

Подальший розвиток, одначе, показує, що Швеція не позбавилася великодержавних прагнень; під час кожного важливого спору можна було зрозуміти, на чий бік вона схиляється. А це тому, що нейтралітет у її випадку був насамперед проявом шведської незалежності у світі, який щоразу більше орієнтувався на політику силових блоків. Статус шведського нейтралітету офіційно не зафіксовано жодною міжнародною угодою. Міжнародна і військова політика Швеції характеризується неучастю у воєнних блоках у мирний час, що зумовлює дотримання нейтралітету у разі воєнного конфлікту. Цей тип нейтралітету залежний від визнання іншими державами та від благонадійності військових сил. Спирається на комплексну, так звану тотальну оборону, на яку мобілізуються усі ресурси держави, та на військову промисловість, яка забезпечує державі самодостатність і незалежність від військових блоків [Zakravsky, J.: Zbrojni prumysl ..., s.21].

3. АВСТРІЯ

Її нейтралітет, як це вже згадувалося у вступі, набагато молодший. Його встановлення відбувалося по Другій світовій війні, коли територія Австрії була розділена на окупаційні зони, подібно до території Німеччини. Перемовини про відродження незалежності та повного суверенітету велися з 1946 року, та, у зв'язку із початком "холодної війни", дедалі більш ускладнювалися і мали б зайти у глухий кут, а далі закінчитися розділенням Австрії, як то Німеччини. Перелом стався у квітні 1955 р. у Москві, на переговорах між радянським урядом і австрійською урядовою делегацією. Результатом цих перемовин став Московський меморандум, в якому радянський уряд взяв на себе зобов'язання укласти Державний договір. Що й сталося 15.05.1955 р. у Відні, де представники СРСР, Великої Британії, США та Франції підтвердили своїми підписами відродження австрійської незалежності. Цим самим зобов'язали австрійський уряд зберігати незалежність від Німеччини, дбати про демократичну форму правління, забезпечувати права хорватської та словенської національних меншин, не допускати відновлення національного соціалізму та дотримуватися деяких військових обмежень. Так було ухвалено федеральний конституційний закон про нейтралітет Австрії, в якому "з метою тривалого утримання власної незалежності ззовні та з метою непорушності власної території Австрія добровільно проголошує свій постійний нейтралітет." [Кодекс ..., s.276 - переклад автора].

І хоча Московський меморандум, Віденський державний договір і Конституційний закон про нейтралітет не вміщують положень, якими б підтверджувався їх взаємозв'язок, немає сумнівів у тому, що в політичному сенсі вони становлять єдине ціле. Існує багато здогадів стосовно причин підписання договору та виведення військ радянською стороною. Можливо, це було намагання довести добру волю радянської міжнародної політики після смерті Сталіна, а можливо й той факт, що Комуністична партія Австрії не мала жодної підтримки з боку австрійського населення. Таким чином, завдяки спільним діям австрійських політиків, їм вдалося закласти підвалини для розвинутого демократичного суспільства.

4. ФІНЛЯНДІЯ

Нейтралітет цієї держави також пов'язаний із кінцем Другої світової війни. На Фінляндію, як одну з переможених країн, поширювалися положення Паризьких мирних угод від 1947 р., відповідно до яких на неї було накладено багато військових обмежень. Оскільки на території Фінляндії перебували лише радянські військові сили, для подальшого розвитку були вирішальними передусім відносини з СРСР. Вони були обтяжені вже трьома війнами XX століття, впродовж яких постійно змінювалися і спільні кордони цих держав. У фінській політиці навіть з'явилося твердження, що Фінляндія тим більш безпечна, чим далі від Ленінграда прокладені її кордони. Це вказувало на той факт, що головною проблемою Фінляндії було її розташування в зоні оборони Росії, пізніше СРСР. Тому становище в 1948 р. здавалося загрозливим - Радянський Союз був однією з держав-переможиць, а в Порскала, неподалік Гельсінків, розміщувалася його військова база. У той час, коли в Чехословаччині відбувався комуністичний путч, Сталін надіслав фінському президентові Паасіківі погрозливого листа, в якому нагадав, що Фінляндія залишається єдиною сусідньою країною, з якою СРСР не має угоди про співпрацю в галузі безпеки. І тому фінські політики спробували змінити наявну міжнародну політику, яка коротко характеризувалася як "Фінляндія плюс хтось проти СРСР". Щоб не потрапляти під безпосередній вплив Москви, спробували провести таку політику, в якій не було б ані "плюс хтось", ані "проти СРСР".

Оскільки, зважаючи на попередні війни, комуністи не мали в Фінляндії такої підтримки, щоб здобути владу, обидві сторони уклали 6 квітня 1948 р. Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, який достоту відрізнявся від договорів, укладених із соціалістичними країнами. Фінляндія взяла на себе зобов'язання у разі військового нападу на Фінляндію або на СРСР через територію Фінляндії використати усі засоби для своєї оборони, а за необхідності після взаємної домовленості звернуться по допомогу до Радянського Союзу. І хоча в цьому договорі безпосередньо про нейтралітет не йдеться (в його преамбулі згадується лише прагнення Фінляндії залишитися поза антагоністичними великодержавними інтересами), фактично це було його визнання з боку СРСР. Стан "зв'язаних рук" на кшталт Фінляндії увійшов до політичного сленгу західної дипломатії як "фінляндизація". Визнання з боку інших великих держав надійшло лише в 1961-1962 рр., та це було вже офіційним довершенням розвитку. Західні ж держави підтвердили той факт, що Фінляндії вдалося встановити в країні демократичну систему і не стати сателітом Радянського Союзу.

ІСТОРИЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

До наведеного огляду треба додати, що протягом останніх двох століть в Європі нейтралітет проголосили десятки держав. Під час Другої світової війни його встановлювали щонайменше десять держав. Лише половина з них зберегла хоча б часткову незалежність (Іспанія, Португалія, Швеція, Швейцарія і Туреччина), тоді як Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург стали жертвами німецької агресії. Гітлерові їхній нейтралітет не створював великих перешкод для втілення своїх рішень, він для нього просто не мав значення. Цікавим прикладом нейтральної держави була Ірландія, яка вперто відмовлялася надати свою територію для переходу військ союзників, навіть маючи можливість переконатися в тому, що чекало б на неї у разі перемоги німців.

Із сучасних чотирьох нейтральних держав історією перевірено лише дві. Австрія та Фінляндія ще не мали часу піддати свій нейтралітет серйозному випробуванню, оскільки він залишився наче законсервованим під час "холодної війни". Після падіння комунізму у Східній Європі та Радянському Союзі зникли й причини та обставини, що спонукали їх до нейтралітету. Тому цілком ймовірно, що ці дві країни щонайближчого часу з нейтралітетом розпрощаються. Фінляндія, наприклад, в 1990 р. скасувала всі положення міжнародних угод, якими обмежувалися чисельність та забезпеченість її армії (окрім ядерної зброї), що тоді визнав і СРСР.

Якщо порівняємо умови, за яких ці держави проголосили нейтралітет, із сучасними умовами Словаччини, виявимо парадокс. Австрійський нейтралітет виник за тих обставин, коли частині її території загрожувало залишиться під радянським впливом та контролем. З проголошенням нейтралітету вдалося не лише зберегти територіальну цілісність Австрії, але й залишитися по західний бік "залізної завіси". Так само й щодо Фінляндії, лише з тією різницею, що фіни змушені були довше зносити радянську військову присутність на своїй території та ще й "розвивати" свої економічні відносини із Радянським Союзом. Обом країнам за допомогою нейтралітету вдалося утриматися в демократичному світі, в якому дотримуються права людини і діє ринкова економіка. Якби Словаччина нині проголосила нейтралітет, вона б діяла в прямо протилежний спосіб, тобто із заходу на схід. Австрії та Фінляндії тоді загрожував соціалізм радянського взірця, тому вони обрали нейтралітет. Словаччині наразі "загрожує" можливість потрапити до західних структур безпеки, тобто до простору гарантованої свободи і демократії. Таким чином, гіпотетичне проголошення нейтралітету можна розуміти як намагання вийти з-під впливу західних (використовуючи стару комуністичну лексику - "імперіалістичних") сил. Те, що бажання гарантувати цей крок виявила лише Росія, вказує й напрямок, куди потрапила б Словаччина у разі звільнення з-під західного впливу. Росія в Центральній Європі втратила свої зони впливу, але поступово намагатиметься створити їх знову. Цілком зрозуміло, що їй це не вдасться в країнах, які набудуть членства в НАТО. На прикладі Словаччини Росія гарантувала б нейтралітет на території, на якій знову намагалася б встановити свій вплив. І ніхто їй не зміг би дорікати, якби нейтралітет цей вона перестала гарантувати, оскільки робила би це добровільно. Зважаючи на сучасні висловлювання деяких російських політиків, таке "необов'язкове" розуміння словацького нейтралітету могло б стати очевидним.

Демагогічним і неправдивим є твердження, що з проголошенням нейтралітету Словаччина увійшла би до якоїсь географічної групи нейтральних держав (з Австрією та Швейцарією), завдяки чому могла б досягти подібного рівня життя. Це очевидне безглуздя, бо ці держави мають такий економічний рівень не завдяки нейтралітету, а тому що їхні економіки є вільними ринковими економіками. Саме нейтралітет був для них завжди тим чинником, який ускладнював їх інтеграцію з іншими європейськими державами, а тим самим - заважав росту їхньої продуктивності. Австрія вже приєдналася до Європейського союзу; обидві ці держави, крім іншого, є учасниками програми "Партнерство заради миру". Політичні дискусії, які набувають сили, засвідчують правдивість того, що друге коло розширення НАТО могло б охопити саме європейські нейтральні держави.

Головною причиною проголошення нейтралітету сучасними європейськими нейтральними державами було намагання зберегти їх територіальну цілісність і відвернути їх розпад. Йшлося про вимушене рішення, яке за тих умов було найбільш придатним для безпеки країни. Проте це рішення не можна навіть порівняти з тими гарантіями, яких може надати колективна безпека у разі її введення до європейських відносин. Чинником, який зумовив Швецію зберегти свій нейтралітет і після Другої світової війни, було певне розчарування від сподівань, покладених на Об'єднання націй. Утім, ООН було створено вже на нових засадах, і ця організація виконує свої завдання послідовніше, ніж її попередниця. Після падіння "залізної завіси" та розпаду Варшавського договору перед НАТО постали цілком нові завдання з новим виміром. Оскільки НАТО було засновано відповідно до цінностей і принципів, яких дотримується ООН, в сучасних умовах Альянс здатний бути основою європейської колективної безпеки. Завдяки його існуванню перед Європою вперше за її історію постав шанс на постійне забезпечення миру у цьому територіальному просторі, що матиме вплив на увесь світ. І якщо Словаччина залишиться поза цією організацією, вона може стати місцем, яке б увесь світ сприймав як місце підвищеного ризику безпеки порівняно із сусідніми країнами.

Певні проблеми постали й під час дискусій про те, чи можуть бути нейтральні держави членами ООН. Бо нейтралітет, наприклад, має розбіжності зі статтею 2 §5 Хартії ООН, в якій зафіксовано обов'язок членів надати "Організації Об'єднаних націй всіляку допомогу під час усіх дій, які вона виконуватиме відповідно до положень цієї Хартії". Стаття 103, наприклад, додає принцип, за яким "якщо матиме місце конфлікт зобов'язань Організації Об'єднаних націй згідно з цією Хартією з їх зобов'язаннями (держав-членів - прим. автора) за якою завгодно іншою міжнародною угодою, перевагу мають зобов'язання за цією Хартією". Це означає, що нейтралітет держав-членів ООН підпорядковується Хартії ООН. А насправді перебуває з нею в конфлікті, тому що наступна стаття Хартії (43) зобов'язує усіх членів ООН, що " нададуть Раді Безпеки на її звернення... збройні сили, допомогу і всі можливі засоби, необхідні для збереження миру та безпеки, включно права переходу". Таким чином, це положення чітко виключає нейтралітет з договорів між членами ООН.

Нейтралітет європейських держав був внеском у світову безпеку, а на їхніх територіях міститься велика кількість установ, підпорядкованих ООН (курйозний приклад - Швейцарія, яка не є членом ООН, та попри це, Женева - одне із місць розташування ООН). Це відбувається тому, що статус цих держав насамперед радянські політики та політологи вважали таким, що не суперечить цілям ООН. Територія нейтральних держав досить часто використовувалась для перемовин між Сходом та Заходом. Радянський Союз та його система зникли з карти Європи, а разом із ними - й теорія, яку проводили соціалістичні країни, записана в Заключному акті ОБСЄ (1975 р.), про те, що нейтралітет є моделлю спокійного співіснування держав з різним устроєм. З їх зникненням автоматично зникло й право нейтральних держав на таке визначення своєї позиції. Інші держави ООН вже вживають заходів, щоб цю розбіжність з Хартією було виправлено.

ВІЙСЬКОВА АВТАРКІЯ (САМОДОСТАТНІСТЬ)

Прихильники нейтралітету Словаччини забувають ще про один важливий факт. Теоретично нейтралітет неможливо уявити без військової автаркії, тобто військової самодостатності нейтральної держави. Така держава сама має повністю забезпечувати власну оборону і не мала б бути залежною від постачання зброї та військової техніки з інших держав. Це означає все продукувати самим, що, звичайно ж, неможливо (тим паче у Словаччині). Тому кожна з нейтральних держав розв'язує це питання по-своєму. Дієвість принципу максимальної самодостатності підтверджено лише Швецією. Представник шведського міністерства закордонних справ в 1990 році наголосив, що Швеція не може й не хоче покладатися на допомогу з-за кордону, тому її оборона має базуватися на використанні власних джерел, які не можуть бути вилучені блокадою і які знижують ризик залежності від закордону [Zakravsky, J.: Zbrojni prumysl ..., s.21-22]. Такий рівень самодостатності у виробництві військової техніки для потреб невеликої держави вимагає й величезних фінансових вкладень. Шведський міністр оборони в 1983 році підтвердив, що витрати на оборону Швеції завжди були набагато більшими, ніж у країн - членів військових блоків. В 1997 р. колишній шведський прем'єр-міністр Білдт зазначив, що Швеція мала б розглянути питання про приєднання до НАТО ще й тому, що оборона в умовах нейтралітету стає непосильно вартісною. Однією з головних причин цієї дорожнечі є зростання цін на військову техніку. Тому інші нейтральні держави навіть не спробували досягнути воєнної автаркії.

Фінляндія завдяки своїй надзвичайній ситуації розв'язала це питання імпортуючи третину зброї із СРСР, третину із Заходу; а ще одну третину виготовляла вітчизняна військова промисловість. У разі ж конфлікту Фінляндія, по суті, не змогла б чинити тривалий опір жодній стороні. Приклад Австрії робить цю проблему ще більш виразною. Її військова політика зазвичай характеризується як політика "бідняка", оскільки бюджету армії вистачає лише на подовження часу функціонування старих воєнних систем, а не на придбання нових. І австрійська армія значно відстає від армій держав, які є членами НАТО.

Нейтральна Словаччина, зважаючи на її економічну ситуацію, не була б спроможною сама забезпечити свою обороноздатність. При постійному підвищенні цін на військову техніку практично неможливо, щоб така мала держава могла купувати воєнні системи, якими радше будуть укомплектовані довколишні держави, коли стануть членами НАТО.

ПОЗИТИВНИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ

В лексиці деяких словацьких політиків почало з'являтися поняття нейтралітету з означенням "позитивний". Мовиться не про нове поняття, що виникло у нас, бо народилося воно як складова відносин Схід-Захід (використовувалося, наприклад, у Франції). Немає сенсу шукати логічне значення цього словосполучення. Згадана концепція має також назви "динамічний нейтралітет", "активний нейтралітет", "невступ до Альянсу або пактів" або ж "неучасть". Проте у цій затуманеній концепції відсутні риси класичного нейтралітету, про які йшлося вище. Неучасть, наприклад, це не міжнародно-правове поняття і пов'язана вона головно з державами, які входили до Руху неприєднання. Таке становище не забезпечувало їм позиції нейтральних держав, власне, ніхто їх такими і не сприймав. Появу цього руху зумовило те, що у його держав-членів були проблеми зі своєю політичною орієнтацією в біполярному світі. Вони не хотіли приєднуватися до жодної зі сторін, які вели між собою "холодну війну". Неодноразово йшлося про жорстокі й корумповані диктатури. Саме через це найбільше постраждав їхній міжнародний престиж і становище і саме таким чином вони опинялися поза головними течіями світової політики. Щоб виправити цю ситуацію, було засновано організацію, яка вказала світові на їх присутність і на те, що вони також бажають висловлюватися щодо питань міжнародної політики. Їхня позиція, щоправда, не мала великої ваги, проте означала їх зримість у світі двох домінуючих систем.

Подібними висловлюваннями Словаччина сама себе відносить до країн третього світу, яких опанувала якась шизофренія їхніх політичних представників. І це тим більш дивно, що в сучасності проблему становлять не "соціалізм і капіталізм", а свобода і безпека проти диктатури і нестабільності. Країни НАТО - саме ті, які представляють свободу і безпеку, що в жодному разі не можна стверджувати про Росію.

ПРИКІНЦЕВЕ СЛОВО

Ера нейтралітету в Європі добігає кінця. У всіх нейтральних державах точаться дискусії, як його позбутися конституційним шляхом. Нейтралітет ускладнював переговори щодо інтеграції цих держав до Європейського союзу, а після їх прийняття до ЄС й надалі означає білу пляму в рішенні загальноєвропейської безпекової ситуації. Із падінням "залізної завіси" зникла й остання причина його існування, тому що не передбачається відновлення антагоністичних відносин між Сходом та Заходом, а починає втілюватися нова модель співпраці, яка мала би перейти до певного стратегічного партнерства між Росією і НАТО. Тож - між ким або чим Словаччина намагається бути нейтральною?

/За матеріалами видання Фонду Демократичні Ініціативи "Шлях Словаччини до НАТО"/
26.07.2008



Ваш коментар:
e-mail:



:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64