Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


На ДОДТРК у В.Шилової автора Інтернет-видання "СПЕЦКОР" назвали психічно хворим, звинуватили в наклепах, пригрозили судовим позовом, пообіцяли перевірити, на які кошти він живе й утримує сайт та нагадали про його минуле

Хто буває на сторінках "СПЕЦКОРА", знає про наявність мотивованих ідеологічного та морально-етичного спрямування претензій автора сайту до очільниці Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії В. Шилової, про його звернення з цього приводу до Держкомтелерадіо та Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Розміщалися й відповіді цих Установ.

Зокрема, автор в листах-зверненнях, в телефонних розмовах зі столичними посадовцями та в публікаціях на сайті для розгляду висловлених ним проблемних питань й дорікань щодо професійної діяльності Шилової неодноразово виступав з ініціативою проведення спеціального круглого столу за участю представників Держкомтелерадіо, Нацради з питань телерадіомовлення, профільних комісій та управлінь облради й облдержадміністрації, НСЖУ, медіа-експертів, юристів, правників та всіх зацікавлених сторін, в тому числі самої Шилової, а також її прихильників й опонентів з числа як теперішніх, так і вже колишніх співробітників ДОДТРК.

Коли ж нещодавно в Дніпропетровську з інспекцією перебував директор департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо Богдан Червак, автор Інтернет-видання звернувся з проханням про надання можливості поставити свої запитання безпосередньо ген директорці Шиловій у його присутності.

Вчергове підтвердився життєвий принцип: музику слухає той, хто замовляє, тобто платить, а коли лише просиш чи наполягаєш, то те й маєш - пропозиції ігноруються.

Натомість, у відповіді з Держкомтелерадіо за підписом т.в.о. голови Анатолія Мураховського йдеться: "Керівництво ДОДТРК з повагою ставиться до конструктивних пропозицій та критичних по суті зауважень телеглядачів та радіослухачів. За поясненнями, наданими Держкомтелерадіо, зважаючи на Вашу активну громадянську позицію і той факт, що Ви з 1998 по 1999 рік працювали позаштатним кореспондентом, а з січня 1999 р. по квітень 2000 р. - редактором Дніпропетровського обласного радіо, Вас неодноразово запрошували для зустрічей з працівниками та керівництвом телерадіокомпанії. Однак від запропонованих зустрічей, під час яких можна було б внести пропозиції щодо вдосконалення програмної політики мовлення обласного телебачення і радіо, Ви відмовилися."

"Неодноразово запрошували"? Хто? Де? Коли? Від керівництва телерадіокомпанії до мене ніколи не надходило жодних запрошень ані в письмовому, ані в усному вигляді: ні електронною, ні звичайною поштою, ні телефонним дзвінком. Відтак не міг я і відмовитись від зустрічі, як про це було сказано в листі.

Обурившись черговою нахабною брехнею "останньої надії на правду", продовжив свої звернення до Держкомтелерадіо, цього разу телефоном, у приймальню Мураховського.

- Чого ви сюди телефонуєте, звертайтесь до Шилової, - відповідала мені секретар.

- Але ж лист з неправдивим твердженням про неодноразові запрошення мене на зустріч і мої відмови я отримав саме за підписом керівника Держкомтелерадіо, пана Мураховського, тому саме до нього і хочу звернутися, щоб заперечити ці дані і зажадити від керівника впливу на свою підлеглу з тим, аби сказане нею, хоча б раз насправді реалізувалося - нехай, зрештою, запросить мене на зустріч бодай один раз, без брехні про те, що це відбувалося неодноразово.

- Та не особисто ж Мураховський вам писав! - чув я контраргумент. - Хіба ви не знаєте, що керівники цим не займаються, а в кожного листа є свій виконавець?

- Прекрасно знаю! - відповідав я. - Одначе, якраз в цьому листі прізвище і контактний телефон виконавця, а такі дані є звичайною практикою, не зазначені. І чи правильно з вашого боку наголошувати на цілковитій формальності підпису керівника високого рангу, до того ж використовувати це як аргумент у дискусії? Ви ж повністю нівелюєте ціну і значимість особистого підпису очільника Установи.

- У вас немає доказів, що Шилова до вас не зверталася, - наполягали в приймальні Держкомтелерадіо.

- А чим переконала вас у своїй правоті Шилова? Які докази надала, що вона до мене зверталася? - парирував я. - Чому ви апріорі вірите їй, і не вірите мені?

- Звертайтеся до нас письмово! Ми розглянемо і дамо відповідь! - казала мені секретар.

- І скільки мені її чекати: місяць, два, три? Навіщо ви так все ускладнюєте? Чи не було б значно простіше і дієвіше виправити шиловську неправду у вашому листі, відповідним чином вплинувши на неї. Вся справа вирішується одним єдиним дзвінком з Києва.

Після наступної серії, виснажливих для обох сторін дзвінків в приймальню Держкомтелерадіо, я таки почув інформацію про те, що Мураховський особисто зателефонував В.Шиловій, і вона тепер готова зустрітися.

По телефону від самої Шилової дізнався дещо несподіване: виявляється, для неї неодноразові пропозиції мені від керівництва про зустріч - це одна моя розмова з лідером Громадянського активу Дніпра Андрієм Денисенком, в якій він, за словами Шилової, передав її запрошення.

Під час цієї конкретної бесіди Денисенко жодного разу не сказав, що він веде зі мною розмову не з власного інтересу, а від імені Шилової, за її дорученням, передаючи таким чином її пропозицію про зустріч.

Подібні діалоги на різні теми, актуальні для громадсько-політичного життя міста, в тому числі і про резонансні події на ДОДТРК й діяльність В.Шилової, а також щодо суті моїх претензій та нарікань на її адресу, у нас траплялися і раніше. Я завжди мав їх за обмін думками між двома особами, без умовної присутності в розмові третьої сторони.

До того ж, в листі від Мураховського йдеться про зацікавленість в зустрічі саме керівництва ДОДТРК. Але ж хіба Андрій з його складу? Він що, має посаду на телерадіокомпанії, є відповідальним її співробітником? На момент бесіди з Денисенком мені, принаймні, не було відомо про його новий статус - наближеної до Шилової особи настільки, аби представляти її персонально.

А ще Шилова казала, що оскільки я як журналіст раніше неодноразово запрошувався нею і був учасником передач на ДОДТРК, то завжди маю можливість прийти до телерадіокомпанії зі своїми зауваженнями та поділитися ними з творчим колективом і буду уважно вислуханий. З цим Вікторія Віталіївна запросила мене на ДОДТРК у п'ятницю, 10 жовтня, на 12 : 00 для участі, як вона сказала, в розширеному засіданні колегії.

Щойно я вперше почув запрошення особисто від керівниці ДОДТРК, без найменших коливань погодився на нього. От як це просто робиться і без будь-яких посередників!

Перше, що впадає в око при підході до будівлі ДОДТРК та в холі компанії - величезні зображення восьмипелюсткової хрестоподібної зірки, що за В.Шилової стала неофіційною емблемою ДОДТРК. Очікуючи дванадцятої години, поцікавився в міліціонера, що був на вахті та в декількох співробітниць компанії, що то за символ. Жоден не зміг сказати щось конкретне. Вони знизували плечима, говорили, що не цікавились цим, зізнавалися, що не знають, що то таке та й взагалі їм немає діла до того, що там висить. А один співробітник ДОДТРК, вочевидь той, що з найбільш "обізнаних", назвав цю зірку мальтійським хрестом. В цей час інший його колега трохи скорегував: "Та ні, це не мальтійський, той виглядає трохи інакше".

Зустрівшись з В.Шиловою й запрошеними нею на "колегію", одразу почув: "Давайте швидше, бо ми дуже поспішаємо, в нас немає часу".

Оце так "запрошення уважно вислухати мої пропозиції і зауваження".

На свою промову попросив 15 хвилин, що спочатку призвело до категоричних заперечень.

- Але я таки наполягаю, бо більше зустрітися з вами в такому форматі мені навряд чи вдасться, - сказав я. - Це буде вперше і востаннє, тож дуже прошу вислухати мене.

На це почув від заступника В.Шилової - Володимира Федорова: "Пускай говорит, посмеемся!"

Незважаючи на озвучене Федоровим налаштування аудиторії, почав свою доповідь, все-таки сподіваючись, що вдасться розглянути назрілу ситуацію по суті за конкретними пунктами. Оголошував промову чітко і гучно, так, щоб бути впевненим, що мене добре чують та розуміють всі присутні в приміщенні прес-центру й ті, хто тусовалися під відчиненими дверима, проявляючи непідробну цікавість до заходу, час від часу зазираючи в аудиторію.

- Вы прямо как на митинге! - зауважили мені.

Я і сам справді відчував, що це мій Майдан, на якому з одного боку - лише я, а з протилежного - з чортову дюжину моїх опонентів, для яких цей захід, виявляється, лише для розваги.

Незабаром почулися насмішки, а невдовзі мене зупинили, щоб роз'яснити, чого компанії так весело.

Мені сказали, що маю дуже нездоровий вигляд, кумедно жестикулюю, запитали, чи давно я дивився на себе в дзеркало, а потім… чи маю довідку про стан свого психічного здоров'я та настійливо порекомендували звернутися до психіатра. До речі, як мені уточнили, сьогодні дуже вдалий для цього день (10 жовтня) - психічного здоров'я.

Такими блискучими фразами щодо мене - хворобливого, за даною мені характеристикою, вигляду наввипередки обмінювалися "жартівники", квітучий вигляд яких справді не залишав жодних сумнівів щодо їхнього як матеріального, так і фізичного благополуччя.

В розвиток подій В.Шилова демонстративно відсідає від мене подалі, ніби побоюючись з мого боку, як психічно нездорового, якихось агресивних дій. Але й цей захід виявився недостатнім. Тож спектакль продовжив спортивний журналіст міцної статури Дмитро Тимохін, всівшись між мною та В.Шиловою - це, слід розуміти, вже для стовідсоткової гарантії її недоторканності.

- Навіщо ви так робите, для чого цей спектакль? - дивувався я. - Чого ви боїтеся?

Але фантазія Шилової понеслася далі, і вона розпорядилася негайно викликати з прохідної міліціонера.

- А він тут для чого, хіба я чимось порушую порядок? - запитав я. - Що відбувається?

- Покличте міліціонера! - скомандувала Шилова.

- Та навіщо ж міліціонера, коли поруч спортсмен? - жартома зауважив їй хтось з присутніх.

- Ні, ні, покличте терміново, швиденько! - наполягла Шилова і за мить правоохоронець вже був поряд. Свою появу той відразу відзначив декількома зауваженнями щодо моєї поведінки.

Впродовж дійства, що, як стало зрозуміло, реалізовувалося за заздалегідь спланованим сценарієм, посипалися звинувачення та запитання, на які не встигав давати відповіді:

- "почему только вы один пишите небылицы о Шиловой и ДОДТРК? Что, Шилова - это ваша личная проблема"?

- Ні, - відповідав я, - Шилова - це, на моє переконання, найголовніша проблема всього регіонального інформаційного телерадіопростору!

- "почему вы называете ее "нареченою мафії", какой мафии?"

- Лазаренківської! - уточнюю, - адже Павло Іванович визнаний двома іноземними судами кримінальним злочинцем і бути в його команді - значить служити мафіозі!

- "почему вы в своих статьях пишете "вшилова", вы что, намекаете, что у нее болезнь? Разве это не оскорбление"?

- Розумійте, як хочете! Сприймаєте це за образу? Ваше право. Вона ображає державу, а я за це - її.

- "на кого работаете? Кто вам это все заказывает?"

- Висловлюю свою особисту, громадянську позицію і не представляю тут нікого, окрім самого себе.

- "Если вам не нравится областное телевидение, то не смотрите его и все, зачем вы делаете из этого проблему? Переключитесь на какой-нибудь другой канал!"

- Така логіка була б більш-менш прийнятною, якби мова йшла про якийсь приватний, комерційний канал, але ж державне телебачення - це зовсім інше, тут особлива ситуація, і я як громадянин маю право висловлювати свою думку.

- "лучше расскажите, что вы вытворяли, когда работали на областном радио!".

- Так, так, - відізвалася Шилова, - розкажіть про це, будь-ласка, детальніше. Розкажіть про бійку, яку ви вчинили, як ви зачинялися в кабінеті, аби порізати собі вени, билися головою об стіну. Ми вас уважно слухаємо…

І тут така галаслива до того аудиторія вмить притихла. Так ось, виходить, для чого я був "запрошений". До зустрічі зібрання підготувалося як слід, прийшли у повному озброєнні. Ніхто і не збирався слухати мене по суті, з самого початку чортова дюжина обсміяла мене як клоуна і взяла колективний курс на знищення, насолоджуючись дійством.

А де ж та повага до моєї громадянської позиції, про яку йшлося в поясненнях, даних керівництвом телерадіокомпанії Держкомтелерадіо, через яку мене, виявляється, "неодноразово запрошували" на зустріч і постійно тримали для цього відчиненими двері?

По-правді, я передчував всю гостроту моменту і первісну нерівність позицій, але прийшов на зустріч свідомо, практично без надії сподіваючись, що "розширена колегія", на яку мене запросила Шилова, не складатиметься виключно з наближених до неї осіб, а буде серед зібрання бодай один-два спроможних задуматися над змістом моїх зауважень, прислухатися до них та спробувати проаналізувати ситуацію.

Та й що ж то була за колегія, коли прийшовши на неї, одразу почув вимогу поквапитися, а то вони всі, не встигши зібратися, вже мають розбігатися.

Відповідаючи на поставлене запитання щодо інциденту на обласному радіо, сказав, що в житті кожної людини трапляються моменти, за які їй потім буває соромно… дуже соромно. Те, що мені "видали" в значно гіперболізованій формі - прикрість майже дев'ятирічної давнини, яка мені й досі болить. Але ж тоді через мене не потерпіла жодна людина, ніхто не отримав ані подряпини, не кажучи вже про щось більше. І шапки я ні з кого, ні з чиєї голови не здирав. Покажіть, зрештою, мені людину, яка страждає від цього епізоду весь цей час більше ніж я сам; для якої та прикрість стала б таким важким душевним тягарем, як для мене.

Моя недостойна поведінка внаслідок, як це не було б гірко визнавати - алкогольного сп'яніння - немає виправдання. Це моя біда і тяжкий гріх. Згадки про ті події дуже болячі для мене і в тих перед ким завинив - ще раз прошу вибачень. Але чого до того повертатися, якщо ця прикрість, слава Богу, не перетворилася на лейтмотив мого подальшого життя.

А ще давайте всі будемо чесними до кінця: з осені 2005-го і до початку 2006-го року В.Шилова регулярно запрошувала мене на "Теледебати" (дивись архів-2005) в студію, дякувала за участь в її програмі та об'єктивні правдиві матеріали на "СПЕЦКОРІ" в підтримку її журналістської діяльності та очолюваної нею редакції, яка на той час, на мою думку, позитивно вирізнялася на фоні інших і в ефірах самої Шилової не було тих кричущих випадків, що стали проявлятися згодом, з чим ніяк не можу змиритися.

Коли приходив на "Теледебати", то ні до, ні під час, ні після ефіру В. Шилова не остерігалася мене як потенційно небезпечної людини, не викликала міліцію, не цікавилася довідкою від психіатра.

Нині ж вона дорікає мені тим, що сталося 9 років тому і що не має жодного стосунку як до суті піднятих мною питань, з якими я прийшов на зустріч, так і до ефіру. Про випадок зі мною вона тільки чула з чиїхось переказів, і тепер, вчепившись за це, прилюдно розпікає мене. В той же час те, що сталося в одній з її передач на початку січня 2006 року, в прямому ефірі, не знаходить у неї найменшого осуду.

Це була одна з передач за моєї участі. Під час чергових "Теледебатів" в студії, будучи добряче напідпитку, один з журналістів ледь не зірвав ефір своїм безупинним "варняканням", ще й на додаток ненароком з грюкотом перекинув студійний стенд. Те, що журналіст занадто хильнув, було добре помітно й до ефіру, але навіть це не стало для Шилової причиною утриматись від запрошення його до студії. Отже подібні вибрики та ще й в прямому ефірі від "своїх" сприймаються Шиловою з розумінням, і такий промах вона собі і безпосередньому винуватцю з легкістю прощає.

Мене ж соромить, "прорабатывает". А за те, що сама витворяла на тверезу голову перед ефіром, навмисно демонструючи гостям передачі відверту непристойність, їй зовсім не соромно?

Перед ефіром чи не кожних "Теледебатів" вона показувала запрошеним, які приходили на передачу вперше, одну "цікавинку-трюк". Супроводжувала це дійство поясненням, що під час ефіру в кадрі за спинами учасників передачі на стенді буває не видно все слово "ТЕЛЕДЕБАТИ", а лише окремі його букви, які разом складають нецензурне російське слово - підходячи до стенду зі словом "ТЕЛЕДЕБАТИ", вона, піклуючись про те, аби всім було видно, закривала ручками "ТЕЛЕД" . Ця непристойність дуже веселила жінку - куди більше, ніж запрошених до студії журналістів, політологів, аналітиків, експертів, політиків.

Це слово справді частенько саме в такому вигляді з'являлося в кадрі під час "Теледебатів". Їй неодноразово вказували на це її ж співробітники з тим, аби вона якось виправила ситуацію. Але палка "поборниця" моралі, за яку Шилова видає себе у замовлених нею ж статтях або інтерв'ю з самою собою, ніяк не реагувала на зауваження. Наявність в ефірі нецензурного слова лишень тонізувало і веселило її.

…Згадувати про мою роботу на радіо лише в зв'язку з описаною драматичною подією - в найвищому ступені несправедливо, адже, спираючись на оцінки моєї діяльності з боку наставників, стверджую, що проявив себе хорошим журналістом-новинарем, про що, зокрема, свідчать запис про подяку в трудовій книжці та рекомендаційний лист головного редактора відділу новин В. Я. Совєтова. Зокрема, Віктор Якович відзначав:

"За час роботи в редакції новин обласного радіо Олексій Мазур показав себе людиною творчо обдарованою. Головна і дуже корисна для редакції його риса - це висока ініціативність. А це дозволило впровадити у роботу редакції нові цікаві цикли і рубрики, що значно посилило інформаційну насиченість програм.

Людина освічена і комунікабельна, О. Мазур на хорошому професійному рівні готував для радіо цікаві репортажі, бесіди та інтерв'ю. Особливо вдалими були його коментарі, побудовані на власних соціологічних опитуваннях населення з тієї чи іншої актуальної проблеми.

О. Мазур вільно володіє українською і російською мовами, має непогані літературні та редакторські здібності. Людина, вочевидь, чесна і сумлінна. Тож є всі підстави рекомендувати Вам О. Мазура як професійно підготовлену, дисципліновану, працелюбну людину.
"


Трудова книжка редактора новин О. Мазура
із записом про Подяку (облрадіо, 1999 р.)

Мені багато що вдавалося в професії і справді є чим похвалитися. Як відзначали колеги-майстри радійної справи, особливо вдало у мене виходили репортажі з місця подій, опитування городян на вулицях міста, інтерв'ю на соціально-політичну тематику.

Рекомендаційний лист головного редактора відділу новин обласного
державного радіо Віктора Яковича Совєтова з характеристикою
професійних якостей кореспондента О. Мазура

Моя ініціативність сприяла виникненню нових рубрик і тематичних циклів у вечірньому інформаційному блоці: приміром, так з'явилися "Подія тижня" та "Спортивний тиждень". Дуже схвальні відгуки колег отримало взяте мною одного разу інтерв'ю в учасників міжнародного гірничого форуму, що відбувався в НГАУ, яке я провів англійською мовою. Подейкували, що на обласному радіо таке сталося чи не вперше за всю його історію.

В колективі, в якому мене радо зустріли і прийняли за свого з самого початку, завжди був оточений доброзичливістю, турботою, готовністю допомогти порадами не лише професійними, але й житейськими. Старші колеги тішилися тим, як я, сприймаючи їхні настанови, зростаю в професії. Добрі світлі перспективи, здавалося, вимальовувалися самі собою й все чіткіше. А мене робота настільки захоплювала, що цілком і залюбки віддавався їй у вихідні, через що керівництво навіть вимушено було "пригальмовувати" творчий процес, нагадуючи про відпочинок і необхідність час від часу користатися накопиченими відгулами.

Проте ці обставини, на жаль, мали й негативні наслідки. Я не лише повірив у свої сили і райдужне майбуття, але й значно перебрав в самооцінці. "Улюбленцю" колективу, яким я себе відчував, продовжували пробачати, сподіваючись на виправлення, самооздоровлення. Мною ж тривожні дзвіночки залишилися проігнорованими. Якось непомітно і підступно підкралася до мене ота "зіркова" хвороба, яка на піку свого розвитку дала колосальний збій в до того добре налагодженій системі, спричинила низку фатальних помилок, перевела згодом моє життя в чорну смугу.

І в один момент це закінчилося тим, що для Шилової і компанії стало головною і єдиною згадкою про мене на радіо. Саме це, енергійно й жадібно плямкаючи та стікаючи слиною, зграя взялася смакувати.

Дуже шкода, що на "розширеній колегії" у Шилової не знайшлося місця для представників радіо, з якими мені пощастило попрацювати. Сподіваюся, якби були присутні Наталія Вікторівна Старюк, Таїсія Миколаївна Ковальчук, вони б сказали незле тихе слово на мій захист.

А коли на пресових заходах зустрічаюся з головним редактором творчих об'єднань обласного радіо Валентиною Олександрівною Орловою, неодмінно чую щире і привітне: "Рада тебе бачити, Олексію. Як ти, як здоров'я мами?".

Проте на зустрічі Шилова і компанія вперто вимагали від мене детального звіту про згаданий ними епізод, з розкриттям всіх, найменших подробиць. Саме це стало найголовнішим пунктом сформованого Шиловою порядку денного "колегії", справжнім цвяхом програми.

Не зупинило її навіть прилюдне визнання мною провини. Вона верталася до цього питання ще й ще з настирливістю енкаведиста, вимагаючи детальної розповіді про те, що трапилося того злополучного дня.

- Ви були в той день на роботі, як же ви могли таке вчинити?! - не переставала вона. - Розкажіть нам, що сталося.

А ще її, гендиректорку ДОДТРК, депутатку облради, власницю художнього салону, дружину господаря авто центру "ЛЕОН" дуже цікавило, на що я живу, звідки в мене гроші на одяг і харчі, чи чесно я їх взагалі заробляю та за який кошт утримую свій персональний сайт.

- Ми обов'язково все це перевіримо, - залізно пообіцяла В.Шилова.

На свій персональний сайт, напевно, В.Шилова витрачає кругленьку суму, тому думає, що такі ж витрати і в мене. Може її гризе цікавість, чи не фінансує "СПЕЦКОР" хтось з відомих їй магнатів: дніпропетровських чи всеукраїнських та якої вони національності, останнє ж для В.Шилової, судячи з її ефірів, питання архіважливе, відповідь на яке прояснює все і відразу.

Я сказав їй, де отримую свій скромний заробіток, з якого і сплачую щорічно близько 200 гривень за домен "dp.ua". Слава Богу, мені це по силах. Всю роботу на сайті роблю сам, будучи єдиним технічним й творчим його "співробітником". Через це витрати на такий персональний веб-ресурс відносно невеликі, такі, які поки що можу собі дозволити.

Хоча за останній рік мої витрати значно підвищилися через виявлений в мене влітку минулого року інсулінозалежний цукровий діабет. Так що стосовно нездорового вигляду, який так розвеселив галасливу компашку і став приводом для подальших насмішок наді мною, є об'єктивна причина, але хвороба ця соматична, а не душевна. Так що зі своїм, встановленим мені діагнозом, В.Шилова і її команда явно погарячкували. По їхнім рожевеньким, безтурботним, усміхненим обличчям було зрозуміло, що вони дуже далекі від відчуття того, що вчиняють негідне й неприпустиме.

Складалося таке враження, що всі вони - вшилови, федорови, гвоздики, івахненки та їм подібні поводили себе як представники раси дикунів, котрі в принципі не вважають психічно хворих за людей, а лишень за об'єкт для насмішок заради підняття свого життєвого тонусу.

В лікарні, де я проходив лікування після ургентної госпіталізації, мені рекомендували оформити інвалідність третьої групи. Але я не зробив цього й досі. Оформлена інвалідність надала б можливість отримувати невеличку грошову допомогу, але мені дуже важко подолати психологічний бар'єр набуття офіційного статусу інваліда. Фактично я вже рік є ним, а юридично й досі ні. Хвороба вимагає дуже великих витрат - одні лишень тест-смужки для глюкометра на місяць коштують майже п'ятсот гривень. А ще необхідно купувати голки для шприц-ручок, ланцети, шприци та багато чого й іншого, зрештою, і сам інсулін, коли його не видають в поліклініці. Перебої ж бувають частенько.

Не знаю, можливо, такі б подробиці ще більше розсмішили нинішнє керівництво Дніпропетровського Державного, але про все у повному обсязі не встиг повідомити на зустрічі, яка закінчилася обіцянкою Шилової подати на мне позов до суду за наклепи і образи.

Так от, я не відмовляюся від жодного пункту висунутих до В.Шилової звинувачень. Продовжую наполягати на правдивості кожного наведеного мною епізоду, оголошення яких В.Шилова зустрічала хіхіканням та кліпаючи очима, робила вигляд, що не знає, про що йдеться. Остання зустріч з нею яскраво підтвердила всю підступно-цинічну, наскрізь брехливу та підлу сутність натури гендиректорки Дніпропетровської ОДТРК.

P.S. На тлі серйозної психологічної атаки й явних провокацій, влаштованих мені вшиловською "бригадою", які я все-таки з Божою поміччю витримав, підвищується значення та цінність здобутої мною особистої перемоги: Нацрада з питань телебачення і радіомовлення розцінила слушним моє зауваження щодо неправомірності розміщення В.Шиловою на офіційному логотипі ДОДТРК - літері "D" у правому верхньому куті екрану - хрестоподібної зірки, яку вона називає козацькою, а я - знаком, обраним громадою рідновірів своїм релігійним символом - "алатирем", який нині перетворив ДОДТРК на "Рідновір-TV". Отже саме реагуючи на моє звернення, Нацрада вжила заходів, аби В.Шилова таки зняла цей символ з логотипу. Нині зірка-"алатир" перемістилася в нижній лівий кут - за електронний годинник.
13.10.2008



Ваш коментар:
e-mail:



:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64