Банерна Мережа ЗМІ
СПЕЦКОР::головна Дніпропетровське
інформаційно-аналітичне
інтернет-видання
персональний сайт журналіста Олексія Мазура
Академія Української Преси Життя і Смерть - художньо-аналітичні сторінки Андрія Мазура... [Vox.com.ua] Портал українця Пресса Украины Украинский портАл

головна :: про автора :: "office" :: контакт :: архів-2011 :: архів-2010
коріння дуба, сакури гілля - поетичні сторінки Андрія Мазура
УКРАЇНА - ЦЕ ЄВРОПА, бандюкович - ПОВНА ЖОПА! ЗЕКА - ГЕТЬ!! РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІЯ!!! -= СПЕЦКОР =- Повалення леніна - це не вандалізм, а відновлення історичної справедливості. -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на місці Євромайдану мер Куліченко облаштував ярмарок. -= СПЕЦКОР =- Міліція залишила дніпропетровський Євромайдан якраз перед нападом "тітушек". -= СПЕЦКОР =- У Дніпропетровську на Євромайдан вийшли за різними підрахунками від 500 до тисячі городян. -= СПЕЦКОР =- Азаров сказав, що не боїться ЄвроМайдану. А даремно! -= СПЕЦКОР =- В Януковича язик не повертається сказати слово "українці". Замість цього він вживає "співвітчизники". -= СПЕЦКОР =- Лакейство і "раболєпіє" Януковича не знає меж. -= СПЕЦКОР =- Політика Януковича - це державна зрада і національне приниження українців. -= СПЕЦКОР =-




Пошук на сайті:
метод пошуку: "і" "або"


Нескоримі та непримиренні
До 66-ої річниці УПА

На війні мій дід - Михайло Якович Бойко (1918-1991) - з першого її дня. Cпочатку на Західному, потім на Воронежському, Третьому Білоруському Фронтах.

Війну почав баштовим стрільцем танку. З вересня 1941 по березень 1942 - в.о. комісара, а потім, до січня 44-го - замполіт танкової роти. З січня 44-го по березень 45-го - офіцер розвідки, до вересня 46-го - нач. штабу самохідного дивізіону.

24.09.44 був тяжко поранений: перелом нижньої кістки правого стегна. Лікувався в евакуаційному шпиталі до середини лютого 1945 р.

Нагороджений Орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної, медалями "За Перемогу" та ювілейними.

Після війни продовжив службу в Радянській Армії на теренах Туркменістана, Узбекістана. 1946 року сім'я поповнилася другою донькою - Людою (моя мати). Після семи років у м. Кушка - найпівденнішому прикордонному пункті країни (точнісінько як у відомому офіцерському прислів'ї часів СРСР: "Меньше взвода не дадут, дальше Кушки не пошлют") та нетривалого перебування в узбецькому Самарканді, був переведений до Німеччини, у містечко Нойруппін. Як нитка за голкою, за ним завжди слідувала сім'я: дружина та доньки.

Куди б не приводила содатська доля Михайла Бойка, ніде він не розлучався з українською піснею: його і дружини голоси, за визнанням слухачів-побратимів, були ніби спеціально підібрані один до одного. Їхні співи дуетом на офіційних святкових зібраннях і дружніх офіцерських посиденьках завжди ставали окрасою заходу й неодмінно сприймалися на "біс".

В 1958 році, вже в Україні, народилася третя дитина, цього разу хлопчик, якого нарікли Володимиром (дядько автора Інтернет-сайта). На жаль, надане величне ім'я не забезпечило щасливу долю його володарю - життя, яке не склалося, обірвалося на 44 році: наймолодшому судилося зустрітися з батьками у потойбічному світі першому з трьох дітей.

Лише невелика кількість дідових світлин опинилася на зберіганні в нашій сім'ї, левова частка - в іншій, на Поділлі. Пам'ятаємо фотографії, на яких дід - високий худорлявий, з улюбленою зачіскою "під бокс" - попереду полку на марші, за робочим столом у штабі, серед солдатів; в горах Чімган на відпочинку з сім'єю; в Берлінському Трептов-Парку і багато інших.

"Зніми, фотограф, нас, допоки ми щасливі..." Цим сімейним реліквіям понад півстоліття:

Кушка, Туркменія. Біля кам'яного будинку у підніжжя гір, в якому прожили майже сім років.

Теж Кушка. Фотоательє.

А от з Німеччини - лише світлини мами з її шкільної пори.

Нойруппін, Німеччина. Біля КПП військового містечка (моя мати - крайня справа).

Це фото зроблене за КПП військового містечка, розташованого в лісі, звідки щодня автобус возив школярів - дітей військовослужбовців РА - на навчання до російської школи, а після уроків повертав на це ж саме місце.

А одного разу сталася несподівана прикрість - автобус зламався. Змійка з учнів по парах поповзла Нойруппіном. Дорога пролягала через центр містечка, де один до одного тулилися безліч магазинчиків та невеличких лотків. Мати згадує:

- Німці зазнали нищівної поразки у війні, але, незважаючи на це, вже на початку 50-х жили як переможці: всього навалом і таке все добротне, смачне, привабливе, та ще й взяли собі за правило виставляти товар під магазином просто неба і без охорони. А в кожного школярика одна рука вільна. І от один "дотепник" вирішив скористатися можливістю: непомітно для супроводжуючої особи - однієї з офіцерських дружин - поцупив щось з виставлених на вітрині ласощів. Реакція німців, не зрозумівших радянського "вибрику", була дуже негативна. Але все обійшлося без"міжнародного конфлікту"...

Прожиті Михайлом Яковичем Бойком 73 роки були нелегкими. Найтяжчими видалися випробування війною, які він витримав з честю. Вічна шана і пам'ять герою, яким він є і назавжди залишатиметься для нашої родини.

Дрогобич, 10.12.77. Батько, Михайло Якович, і мати, Єлізавета Степанівна, відвідують сина Володимира в день його народження у Дрогобичі, де він проходить строкову службу в лавах РА.

Будучи переконаним ідейним комуністом (до речі, затятим АНТИсталіністом), мій дід, якби жив донині, був би однозначно, категорично проти прирівняння за ветеранським статусом воїнів ОУН-УПА і Радянської Армії. "Бандера" для нього завжди було синонімом слова "ворог". Одначе...

Шанування героїзму солдата Радянської Армії не стає мені, онуку кадрового офіцера, на перешкоді адекватної оцінки історичної місії ОУН-УПА в змаганнях за Національну Свободу, в здобутті Батьківщиною Незалежності.

Героїзм червоноармійців та воїнів-упівців однаково поцінований мною. Одне іншим не затьмарюється, і моя онукова любов до діда не стає меншою.

Вони хоч і воювали під різними прапорами, але ж всі однаково хотіли добра і щастя для рідної Батьківщини. Омріяне майбутнє бачилося їм по-різному, тож і йшли до нього українські воїни окремими шляхами. Та в цих звитягах і червоноармійці, і бандерівці проливали свою кров, жертовно віддавали життя...

Якщо ж і дотепер ті, що вижили у цьому пеклі, не можуть пробачити один одному участі в різних арміях, то нехай Примирення стане Святим обов'язком перед Батьківщиною для їхніх нащадків. Молоді українські покоління мають вічно пам'ятати подвиг всіх солдатів-співвітчизників у Другій світовій, і, проявляючи громадянську відповідальність, з розумінням ставитись до такої складної й трагічної історії своєї Нації, адекватно сприймати її віхи, якими б суперечливими вони не видавалися.

Ветеранам УПА - визнання і вдячність!

14.10.2008



Ваш коментар:
e-mail:

[16.11.2012 17:34:39 ] козаки,січові стрільці,вояки УПА-а хто ж ми?
[07.04.2010 17:46:58 borom07@mail.ru] розумно, резонно, переконливо й правильно - досить тим \"ветеранам\" ВВВ, котрі під час Другої світової війни й під столами не ходили, зараз нав\'язують нащадкам учасників чи просто сучасників ВВВ, люту ворожнечу до щирих патріотів свого народу, своєї України. Хто сумнівається, прочитайте \"Чорну книгу Україну\" з повідомленнями енкаведистів-комуністів про те, що вони коїли в Західних областях України, і самі скажете, що справжнім чоловікам залишався один шлях у ліс зі зброєю в руках для захисту своїх дітей, дружин, матерей. Досить ворогувати! Пора помиритися й простити, якщо є за що. Борис МАТЮЩЕНКО, пенсіонер-журналіст, син фронтовика ;-го Українського фронту ВВВ.
[24.01.2010 17:41:37 kadm@rambler.ru] Цілком згідний.Та звзначу одне:воїни УПА не були агресорами ,як російські окупанти ,вони захищали землю своїх батьків.


:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР ::
Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005
© Олексій Мазур 2002-2013
© Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2013
Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється
за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР.

Украинская Баннерная Сеть


Warning: require_once() [function.require-once]: Unable to access /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Warning: require_once(/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '/sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/inshe/dialab/setlinks_b1908/slsimple.php' (include_path='.:/usr/local/php52/share/pear') in /sata1/home/users/spetskor/www/www.spetskor.dp.ua/footer.php on line 64